Книжка Василя Карп’юка “Ще літо, але вже все зрозуміло”, яка вийшла у Видавництві Старого Лева, – дуже настроєва, плинна, глибока і в чомусь медитативна. А ще вона ідеально надається для розмірковувань і розмов. Тож приходьте поговорити у вівторок, 31 травня, о 18.30 в книгарню “Є” (просп. Свободи, 7). Саме у цей час тут відбудуться презентація книги і зустріч з автором, яку модеруватиме письменниця Наталка Малетич. 

 “З одного боку, не надто оригінальний жанр і підхід – збірка колонок, більшість з яких публікувалася в різних виданнях, – розповідає про свою книжку Василь Карп’юк. – Але хочеться вірити, що не лише так. По-перше, це не тексти на актуальні теми сьогодення, що передбачає жанр колонки, а радше ліричні оповідки з гуцульського життя: більшість про гори, про моїх рідних і знайомих людей. Хоча не лише про них. Та й коли книжка готувалася до друку, то вирішили з редактором таки змінити означення жанру. Бо не дуже оповідки. Можна було б написати “есеї”. Але надто високо звучить. Тому найкраще означення – проби. Саме так, проби якогось майбутнього роману. Як кінопроби. Адже всі герої, які фігурують у цих текстах, можуть дуже органічно переселитися у можливий роман. Ті, яких затвердить читач після прочитання цієї книжки. А ще ці тексти доволі особисті. Дуже прості, аж до безпосередності. Бо писалися для задоволення потреби писання. Так, більшість були опубліковані, але могли й не бути. Кожен із текстів передає, окрім певної думки, те, чим я жив тоді, коли писав. Саме тому в книжці багато імен тих, з ким спілкуюся, тих, кого читаю… Багато цитат тих, кого слухаю”.

Зібрані під однією обкладинкою прозові тексти поета, видавця і радіоведучого Василя Карп’юка – “Ще літо, але вже все зрозуміло” – для медитативного читання, для згадування і роздумів про дрібне, але важливе: свіжий хліб, ходіння по чистому снігу, пам’ятання людей, з якими давно не бачився, але які залишили слід у душі, про зберігання дитини в собі. Невеликі за обсягом, ці тексти не пов’язані між собою сюжетом, а тільки автором, його мовою і спостережливістю. Їх однаково добре читати в метро, в горах чи на затишному дивані.

А вже 1 червня в той же час і на тому ж місці відбудеться презентація ще однієї новинки від ВСЛ – “Вишня і Я” Олексія Чупи. На цій зустрічі автор розповість про дітей і дорослих, відданість і страх, літо і дощ, Велетня і вишневу кісточку, помаранчі і метеликів. А розпитуватиме його про нову повість і не тільки письменниця Вікторія Амеліна.

“Вишня і Я” неабияк здивує читачів, що відстежують творчість Олексія Чупи. Автор таких книжок, як “10 слів про Вітчизну”, “Бомжі Донбасу”, “Казки мого бомбосховища”, “Акваріум”, написав неймовірно зворушливу і дуже камерну повість. Це текст без віку – для дорослих, які ще не забули дитину в своїй душі або шукають її, і для підлітків, які відчувають дорослішання буквально на кінчиках пальців. “Вишня і Я” – про почуття і стосунки, про світ навколо і всередині.

“Це історія покинутої дитини і самотнього чоловіка, – каже Олексій Чупа. – І я вклав у цю книгу найбільше свого дитячого досвіду. В розмовах головних героїв (Ярчика та шестирічної Вишні) є багато моїх власних розмов із дитиною, що живе у мені. Насправді цей свій текст я найбільше люблю, бо у ньому не змушений був писати про політичні/соціальні контексти чи про насильство, яким повне наше життя. У чомусь ця книжка ідилічна. І вона дуже й дуже моя”. 

Якщо вам цікаво, як автор писав цю книгу, що у ній автобіографічного, а що вигаданого, яким було дитинство Олексія в Донецьку і як виглядає його улюблена вулиця, приходьте на презентацію!