Оскільки утворене у Львові восени 1989-го молодіжне мистецьке товариство "Шлях" з офіційного реєстру зняте так і не було, то цими днями воно (попри те, що його учасники уже віддавна живуть власним творчим життям) має усі підстави відзначити  20-річчя. Адже саме ранньої весни воно публічно заявило про себе першою виставкою у тодішньому Музеї українського мистецтва у Львові.

Утім, про цю дату навряд чи сьогодні згадали б, коли б не студентка Львівської національної академії мистецтв Ганна Гаврилів, яка написала на тему "Шляху" наукову магістерську роботу та з ініціативи якої тематична виставка відкрилася у галереї "Пори року". Зміст експозиції склали по дві роботи (давня і ни­нішня) тринадцяти  художників, яким і без офіційних визнань вдалося здобути ім'я у сучасному мистецтві. Михайло Красник  Андрій Гуменюк,  Петро Гуменюк (на фото), Влодко Кауфман, Ганна Друль, Володимир Костирко, Юрій Кох, Галина Новоженець, Микола Андрущук, Ад­ріан Гелитович, Микола Крицький, Богдан Турецький та Ярослав Шимін у залі "Пір року" інтригують не менше, ніж коли починали, назвавши себе свого часу продовжувачами відомої у 1920-х роках Асоціації незалежних українських митців та поклавши за мету боротьбу із "провінційністю, плагіатом, дилетантством, кар'єризмом у мистецтві".

"Як засвідчує час, - говорив на відкритті виставки мистецтвознавець Андрій Дорош, - ці люди, які й далі йдуть плече до плеча (хоч кожен у своєму), не  розміняли себе на мідяки, успішно не дають собі й іншим заснути та двигають культуру вперед, що треба вітати". А інші промовці акцентували - незважаючи на те, що у сучасному мистецтвознавстві не всі були готові визнавати важливість "Шляху", саме це товариство стало невід'ємною складовою стрижня "вісім десятників", зробивши серйозну заявку на знищення монополії на виставкову діяльність Спілки художників України, тобто довівши, що не тільки члени спілки можуть бути добрими художниками і що нон-конформістський пласт культури також має право на існування.

"Тоді ми поклали собі за принцип, - згадує куратор мистецького товариства "Шлях" Юрко Бойко, - зібрати людей, з одного боку, талановитих, а з іншого, моральних, які не стоятимуть у черзі за медалями. Не стоять вони і сьогодні".

"Що мені справді приємно, - ділилася з "Поштою" думками одна із авторів виставки Ганна Друль, - що серед нас майже не було таких (попри те, що свої твори до експозиції надали не всі художники-члени "Шляху"), які б  зникли безвісти - кожен талановитий і кожен працює. Тоді ми шукали якогось єднання, яке почало відбуватися навколо Юрка Бойка. Бо це, напевно, риса молодих - об'єднуватись. З віком тяжієш до окремішності, але час "Шляху" в житті був дійсно надбанням, а не втратою..."