Кузьма, про дорослого "Скрябіна", справжні та вигадані проблеми і "Пающіє труси"

Минулої п'ятниці в рамках всеукраїнського туру група "Скрябін" виступила у Львові. 20 років на сцені - і жодних "понтів". Як завжди свій і як завжди прямолінійний, Андрій Кузьменко хотів бачити кожного, хто був зі "Скрябіним" цих двадцять років: "Нашо вам той геморой? Підходьте ближче, а то крісла в цирку старі і не витримають такого йорзання!"

Попри те, що в залі було досить вільних місць, емоцій  вистачало. Старі та нові фанати "Скрябіна" зустрічали його вдома, забувши про всі пересуди і по­літичні вподобання. Зараз це було не важливо. Головне - пісні, які не вказують, що робити, а ілюструють, що думаєш.

"Замовляйте! Я сьогодні буду співати все, що захочете!" Гламурні "Мумітроль", "Шмата", "Падай", "Хлопці-олігархи" змінювали такі пам'ятні "Годинник", "Сам собі країна", "Любити платити", "Оля", романтичні "натурівські" "Мовчати", "Светрик", "Люди, як кораблі". 

До речі, пісню "Люди, як кораблі" спільно з Андрієм Кузьменком співав ще один відомий львівський  співак - Павло Табаков, який теж прийшов привітати гурт з  двадцятиріччям. Не бракувало і прем'єр, щоправда, за словами самого Кузьми, вперше виконувати вдома нові пісні значно страшніше, ніж деінде. Але вдячна львівська публіка відразу підхоплювала нові мотиви і показала, що боятись нічого. Тож кризова "Тепла зима", відповідь на заборону пісні "Мумітроль" - "Дура-цензура", ностальгійна "Випускний" та ще кілька пісень пройшли тестування  львівської публіки на "відмінно".

 Півторагодинний концерт, не враховуючи конкурсів "головного бухгалтера" гурту на участь в новому кліпі та виступу молодого і невпевненого  в собі романтично-реперського  бойзбенду "Діамант", минув непомітно. Незважаючи на вимоги публіки виконати скандальну "Натаху", присутність дітей у залі стримала гурт. Завершився концерт ностальгійною піснею "Старі фотографії", яку, як і  більшість пісень, ілюстрували світлини пам'ятних моментів гурту "Скрябін". По завершенні, як і годиться, "Скрябін" у повному складі підписував усе, що підставляли фанати: диски, листівки, плакати.

Культовий новояворівський проект вже побував в Одесі, Миколаєві, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, Кременчуці, Харкові, Донецьку Полтаві. Тому під час зустрічі із фронтменом гурту Андрієм Кузьмою-Кузьменком львів­ських журналістів передовсім цікавило, як триває тур.

- Символічно, що наш всеукраїнський тур припав саме на кризу. Вже за півроку до його початку ми зрозуміли, що грошей на ньому не заробимо. Проте, по-перше, групі "Скрябін" виповнюється двадцять років, а по-друге,  нарешті настав час, коли з людьми можна поговорити на серйозні теми. І третє: варто нарешті до цих людей поїхати. Бо з турами "Скрябін" завжди легковажив, у нас поїздок Україною з концертами майже ніколи й не було. То ми вперше за двадцять років поїхали, щоб зустрітися з нашими фанами. Я такої публіки не бачив вже давно. Причому в кожному місті. Ми зробили відеодокументацію, тож коли восени вийде альбом "Скрябін-20", то до нього додаватиметься фільм - і люди, які були на концертах, себе там побачать. А ще  в кожному із міст ми вибирали людину, котра зніметься в дуже серйозному кліпі на серйозну пісню "Пусти мене". Через місяць-півтора будемо знімати.

- Вам у Кривому Розі зробили дуже незвичний подарунок... Саме під час виконання скандально відомої пісні "Мумітроль" ("Якщо ти зрадиш кохана, / Я виб'ю всі твої зуби, / В коробочку їх поскладаю / І буду над нею ридати"...).

- Ага. На сцену вийшла ко­бітка і подарувала коробочку з вибитими зубами.

- Чиїми?

- Це ортопедичні зуби. Я за фахом - стоматолог, отож, слава Богу, розпізнав, що зуби нічиї. А так класно було... Найдивніший, напевне, подарунок, але й найбільш очікуваний.

- Ваші "стопроцентові" фани - це якийсь конкретний образ?

- Так. Вони знають всі тексти. Це їх головна риса. Вік, стать, соціальний статус такої ролі не відіграють. Ну понятно, що це не бабці і не маленькі діти. Люди десь так років від шістнадцяти-вісімнадцяти до тридцяти. Просто ті, що в тридцять, стоять вже трошки далі, а в шістнадцять - трохи ближче.

А взагалі, ті, хто ходить на концерти, - то вже стопроцентові фани. Тому що купити квиток навіть за 50 гривень під час кризи, означає витратити великі гроші. На Сході України дорожчі квитки продалися ще тоді, коли курс долара був зовсім іншим - а касу нам віддали у день концерту. Ми знали, що тур "попадний". Але від концертів я такий задоволений, що слів нема. На ура ідуть нові пісні.

- Є вже якась реакція на пісню "Дістали"? Наприклад, від політиків?

- Хіба наші політики слухають музику? Вже давно доведено, що вони слухають лише самі себе, та й то не завжди, а лише тоді, коли їм це вигідно. Завдання пісні - викликати реакцію не в політиків, а в простих людей, щоб вони задумалися, скільки можна ходити на роботу без грошей і вірити тим, хто тобі бреше вже 16 років? І сподіватися, що той дядько, котрий нахилив нас у некрасиву позу й стоїть ззаду в активній діяльності, через 16 років раптом стане добрим і перестане це робити? Та ніколи в житті! І народ включається потихеньку. Нехай навіть після концерту двоє-троє людей, але вони розкажуть ще комусь, і так вже піде якась хвиля.

Не переконаний, що "Скрябін" був тому причиною, але, наприклад, коли ми були в Одесі, то через кілька днів після нашого концерту там почався страйк дальнобійників. Боротися з владою можна лише так, як вже років зо двісті бореться цілий світ, - бойкотами і страйками. Жодна революція результату не дасть, бо це лише деструкція.

На нас вже, правда, "насилали"... Тільки в тур поїхали - податкова за нами. Отже, я вже комусь по мозолях товчу, то є супер. "Сороковник" мені, пора вже правду говорити. Колись себе ілюзіями кормив - "зелені", "озимі"... "Озимим" я вірив, мені подобалася їхня ідея. Я взагалі такий чувак сентиментальний, мене можна переконати. Але в сорок вже не все сприймаєш за чисту монету. Навіть Ющенко і Янукович вже були мені якось по барабану. "Заїло" просто, невже я не можу відстоювати свою думку?

- Коли двадцять років тому починалася група "Скрябін", скільки Ви самі давали собі часу? Думали, що "доживете" до двадцяти років?

- Тоді йшлося про інше. Були такі молодечі амбіції, думали, що світ впаде під ноги, і ми станемо мегапопулярними. А Боженько отак кивав пальчиком і казав: "Не можна, Андрійку, треба собі заслужити". І перших десять років "Скрябін" був більше подібним на політ Гастелло - все вниз і вниз. А вже коли люди почали набиратися якогось розуму, то ситуація почала вирівнюватися.

Часто згадую період десятирічної давнини, коли в моїй київській найманій квартирі, в "хрущовці" на Солом'янці, де повзала дволітня тоді донька Баська, стояли дві каністри солярки і були лише два варених яйця. Це була вся святкова обстановка на Великдень. І тоді я вирішив залити тих дві каністри в свій "гольфик" і їхати назад, до мами, працювати стоматологом. Добре, що Бог мені дав мудру дружину, яка сказала: "Ти себе ким вважаєш - мужиком чи шматою? Подивися на себе в дзеркало, постав собі питання..." Я посидів і вирішив, що завтра почну посилати на три букви всіх, хто мені заважає жити. Тоді ще трохи посидів і подумав: "А чому завтра?  Почну посилати просто сьогодні!" Взяв до рук телефон і привів ситуацію в порядок. Бог свідок - це не пізно в будь-якому віці.

- Скільки років, на Вашу думку, ще виступатиме "Скря­бін"?

- Я дуже боюся таких запитань. Це все одно, що зайти в реанімацію і питати таке про дідугана, підключеного до різних апаратів. Слово ж матеріальне, його кинеш, а воно тобі й відізветься. Прагматично, якщо не враховувати якісь вікові моменти, то "Скрябін" житиме доти, доки буде актуальним, доки в ньому якесь зерно жеврітиме. Я пам'ятаю підйоми і спади, пам'ятаю два "ніяких" альбоми підряд, коли сам думав: "Про що ти спі­ваєш?" А зараз я принаймні тішуся, що дожив до сорока років і можу простою, доступною мовою говорити про якісь складні речі.

Мене багато критикували за використання сленгу, за русизми, але це, як у Папанова, - смішно і зрозуміло. От зараз намагаюся говорити грамотно, а сленг - це ж, якщо говорити високими словами, художній образ. І мова, яка багато кому є зрозумілішою за літературну.

- А від русизмів Вас коробить?

- Від чужих - так (сміється).

- А за собою зауважуєте?

- Зауважую. Але це не навмисно.

- Англійською співати ще не пробували?

- Як свідчить історія польської поп-музики, яку знаю дуже добре, всі групи, що намагалися переходити на англійську, нічого від того не вигравали. І ніхто не зробив кар'єри на Заході. Не варто в це бавитися, тим більше, що український молодняк дуже страждає від того, що має так мало прикладів для наслідування. Серйозних десять банд - замало для такої маси населення. У будинку під назвою "українська поп-музика" відсутній фундамент.

- Минулого року Ви ініціювали ще один проект - "Пающіє труси". Не боїтеся, що він стане важливішим за "Скрябіна"?

- Я просто знайшов вихід інформації, яку в "Скрябіні", наприклад, було б просто неетично висвітлювати. Коли створював цей проект, то дуже добре уявляв, як має виглядати остаточний продукт. Щоб виходили чувіхи, відкривали рот під фонограму... І тільки одна із них трохи вміла співати. А тепер це колектив, де немає жодного міліметра фонограми. І коли вони через рік поїхали з нами в тур, то поїхали вже як серйозна рок-група, я б навіть сказав - єдина сер­йозна жіноча рок-група на теренах СНД. Я хотів довести, що з будь-якого гламуру, помади, "нікіти" можна зробити сер­йозну банду. Таку, що висилай куди хочеш, хоча вони не показують цицьки і дупи. А якою мовою вони співають - яка вже різниця? Вони російськомовні чувіхи. І як вони будуть по-українськи співати, то мені буде соромно, що вони такий продукт несуть. Головне, щоб люди були нормальними, а вже якою мовою вони говорять - то абсолютно по цимбалах. Заминайте говорити про мови, тому що в мене алергія на то.

- Коли панк стає комерційним, це його вбиває. Але водночас людям хочеться заробляти гроші, хочеться мати все й одразу...

- Коли я в свої тридцять з копійками захотів мати все й одразу, то зрозумів, що тоді отримуєш лише "ні фіга і надовго". Тому намагаюся і своїм пацанам зі "Скрябіна", і дівчатам з "Трусів" пояснити, що краще такого не хотіти.

- Чому "Пающіє труси" не приїхали до Львова?

- Бо казав Ростик, наш організатор, що не треба. Шкода, бо воно реально круто виглядає. Учора вийшов альбом "Пающіх трусів", так що свою думку можна буде сформувати. Це не бізнес. Моя донька, наприклад, їх бачити не хоче. Але там все чітко і все по полицях. Ця група не прийшла заробляти собі на корпоративах.

- А Ви самі не шкодуєте, що пішли з одного із центральних телеканалів?

- Я навчився кайфувати від того, що маю. Звичайно, коли на "Інтері" все закінчилося, то якийсь час було шкода. Все-таки п'ять років були однією сім'єю, робили і "Шанс", і "Шейканемо", але потім відвик від того - і з'явилося більше вільного місця. Хоча я до тєліка привик і не проти там працювати.

- В Інтернеті "гуляє" дивна інформація, що "Скрябін" буде продюсувати Леоніда Черновецького...

- Дурне всяке пишуть. Продюсувати Черновецького - все одно, що знайти скарби Полуботка.