Днями, 16 квітня, минуло 90 років з дня народження Бориса Григоровича Возницького – українського мистецтвознавця, академіка Української академії мистецтв, Героя України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, заслуженого працівника культури України та Польщі, доктора honoris causa, багаторічного (1962 – 2012 рр.) директора Львівської національної галереї мистецтв, ім’я якого вона тепер носить. 23 травня виповниться чотири роки з дня його трагічної загибелі у автокатастрофі між селами Куровичі та Печенія Золочівського району Львівської області. 

Та цей рік особливий, адже у Львові він проголошений Роком пам’яті “ангела-охоронця” українських музеїв та замків, пам’яток культури українського народу. Все своє життя Борис Возницький присвятив боротьбі за їх збереження. Його патріотизм і втілення національної ідеї полягало у тому, що ще за радянських часів він почав рятувати від знищення старі іконостаси, сакральну скульптуру (серед них і твори Йогана-Георга Пінзеля), стародруки, церкви та замки, в котрих відкривав музеї та виставкові зали. Перетворивши картинну галерею на музейну імперію із 17 філіями, Борис Возницький в такий спосіб зберіг для нащадків тисячі реліквій національного значення. 

У нашому місті вже найближчим часом відбудеться низка заходів, покликаних вшанувати його працю і нагадати українцям про його здобутки. Зокрема, вже сьогодні, 19 квітня, о 14.30 у Дзеркальній залі палацу Потоцьких (вул. Коперника,15) розпочнеться презентація газети  “Галицька Брама”, присвяченої 90-літтю з дня народження Бориса Возницького. А вже о 15.00  у виставкових залах Львівської національної галереї мистецтв (вул. Стефаника, 3) відбудеться відкриття виставки “Музей – моє життя”, організованої під керівництвом та за участі Лариси Разінкової-Возницької та робочої групи в складі: І. Хомина, Н. Філевич, В. Сусак, В. Пшика, Н. Маїк, Л. Спаської, О. Максименко, М. Сойки. Над її дизайном та оформленням працював Сергій Петлюк. 

Експозиція складатиметься з кількох розділів, у яких представлені основні напрямки діяльності Бориса Возницького. Меморіальна частина експозиції з життєписом-хронологією дає можливість зробити висновок, що його життям дійсно був музей. Формування особистості відбувалось не лише завдяки величезній внутрішній роботі й самоосвіті, але й під впливом середовища. Уроки патріотичного виховання він отримав від родини матері Тетяни Нестерчук. 

Борис Возницький закінчив художнє училище у Львові. Перші його виїзди в експедиції були саме на Волинь, де віднайшов ім’я видатного, але забутого майстра Йова Кондзелевича. Знання і поради П. Жолтовського, до якого Борис Возницький ставився з повагою та пієтетом, не раз ставали йому в пригоді. Людиною, що вплинула на вибір професії, Возницький вважав В. Овсійчука, чиї лекції з історії мистецтва захоплено слухав, навчаючись в училищі прикладного мистецтва. 

Під час навчання на мистецтвознавчому відділенні Інституту ім. І. Рєпіна Ленінградської академії мистецтв він слухав лекції російських мистецтвознавців, оглядав відновлені пам’ятки, дивуючись, чому ніхто не згадує про українське мистецтво, чому наші пам’ятки гинуть і ніхто не займається їх збереженням. 

Тож саме порятунок пам’яток став сенсом всього його життя. Відповідно до можливостей часу Борис Возницький знаходив шляхи і змогу рятувати, відбудовувати, відкривати. В перші роки директорства (60 –70-ті) це були експедиції по Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Сотні врятованих творів сакрального мистецтва, потім меблі, кахлі, лампи дали змогу створити експозиції нових музеїв – філій галереї. 

Наступним етапом “місії порятунку” Бориса Возницького стало взяття під опіку сплюндрованих церков, зруйнованих замків та палаців, їх відбудова та реставрація. Так була створена ціла “імперія Возницького”, яка зараз налічує 17 філій! Ідеї експозицій та побудова самих експозицій були також розроблені й утілені Возницьким.  Він мав неймовірне чуття музейника і око талановитого експозиціонера. Свідченням цього є не тільки музейні експозиції, а й  виставки, автором яких він був. Віховими виставками всеукраїнського значення стали відкриті ним у Львівській національній галереї мистецтв виставки “Розп’яття” (1999 р.), “Гетьман Мазепа. Погляд крізь століття” (2003 р.), “Майстер Пінзель. Легенда та реальність” (1987 р.). 

Борис Возницький знав ціну своєї праці та праці колег. Він писав: “21 грудня відкрито Музей-заповідник Олеський замок. Очевидно, найбільша подія в моєму житті. Сім років роботи, років радостей і розчарувань. Більше було радостей... Можливо, не до всіх дійшло значення цього подвигу, творцями якого були мої колеги. Здається, С. Цвейг писав, що “подвиг звершується не тоді, коли він звершується, а тоді, коли він стає надбанням майбутнього покоління”.