Близько сорока творів майс­трів гутного скла зі Львівської кераміко-скульптурної фабрики виставлені в Музеї скла у Львові. Глядачі уже "охрестили" подію, зініційовану самою фабрикою та Львівським історичним музеєм, "лебединою піснею" склоцеху  підприємства, яке свого часу гриміло не лише на колишній Радянський Союз, а й на всю Східну Європу. Бо, схоже, благородна мета - ще раз привернути увагу до проблем підприємства - навряд чи виллється у якісь реальні кроки його відродження.

Твори різних кольорів та форм (зокрема вази, свічники, зооморфна пластика), які, до речі, ще можна купити на складі фабрики за символічні гроші, представляють і обшири фантазії наших майстрів, їхнє вміння робити художню гуту і глибоке знання складних технік оздоблення - меліфіорі, венеційської нитки та інших. Виставка не лише засвідчує високу культуру львівського скла, а й водночас є спробою ще раз акцентувати на його славі.

"Якщо підходити до скла, як до живої істоти, - свого часу ділився зі мною роздумами ініціатор та організатор міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові,  художник з великої літери Андрій Бокотей (який першим серед українських гутників власною творчістю заявив: прикладне скло (вази, фужери тощо), - це добре, але почнім, нарешті, ставитись до скла як до художнього твору, де перед творцем постаютьнабагато цікавіші образотворчі й формотворчі завдання), - то воно дуже привабливе, заворожуюче, норовисте, має досить загадковий, примхливий характер. Грубе поводження не для нього. Більше того, треба дуже відчувати взаємозв'язок між виконавцями і самим склом, тобто увесь технологічний процес праці, бо найменше захолодження - це неуспіх. Підігріти ще раз скло - неможливо, його вже можна тільки розбити. А щодо митців-гутників назагал, то в цілому світі ми - мовби одна велика родина. Це дуже теплі взаємини, які не перервуться ніколи. І немає значення, де живеш, якої національності, релігійної приналежності, віку чи які інші маєш особливості. Навіть заздрість, яка так характерна для творчого середовища, у склярів здебільшого тільки біла".

Споглядаючи роботи І. та Я. Мацієвських, А. Курила,
А. Сукманюка та інших  майст­рів, які високопрофесійно "грали в оркестрах" багатьох видатних склярів світу, хочеться вірити: львівське скло ще й завдяки цій насправді важливій рисі не лише є - воно буде!