Том Тиквер, режисер, про корупцію та світову змову
Фільм Тома Тиквера "Інтернаціональ" відкрив цього року 59-й кінофестиваль у Берліні. А від четверга його показ стартував у "Кінопалаці".
Звичайно, порівняно із минулорічним рок-н-рольним кайфом, який на червоній килимовій доріжці лютневого Берліна продемострували немеркнучі "роллінги" з картиною "Хай буде світло!" Мартіна Скорсезе, цьогорічне відкриття не могли порятувати ані гарні очі Клайва Овена, ані берлінські краєвиди. Фільм Тиквера, що здобув славу завдяки "Біжи, Лоло, біжи", не має ані динамізму "Лоли", ані естетичного розмаху "Парфумера".
Любителям жанру політичного трилера доведеться разом із двома агентами Інтерполу, ролі який виконали Клайв Овен та Наомі Вотс, продиратися через хитросплетіння міжнародної банківської корупції, загадкові смерті та фінансові махінації терористів.
Як для відкриття великого міжнародного кінофоруму "Інтернаціональ" вийшов блідим та млявим. А для перегляду у кінотеатрі - нудним та заплутаним. Тим не менше, режисер на запитання журналістів відповідав так само докладно, як і знімав фільм.
- Герої Ваших попередніх фільмів борються за своє кохання. Герої "Інтернаціоналю" - проти світової корупції. Чи означає це, що й у вас змінилися особистісні пріоритети?
- У мене немає якогось тематичного каталогу, який я повинен виконати у своїх стрічках. Якщо мене цікавить якийсь матеріал, то намагаюся втілити його. А ще великого значення надаю енергетичності своїх персонажів. Наприклад, Селінджер - герой Клайва Овена - чимось споріднений із моїми попередніми головними персонажами, наприклад, Лолою із фільму "Біжи, Лоло, біжи". Вони обоє змагаються із байдужістю світу, намагаються досягнути недосяжного, докладають майже надлюдських зусиль, але таки досягають своєї мети. Цим мене вони і приваблюють.
- Багато журналістів вже звернули увагу й на вашу зовнішню схожість із персонажем останньої стрічки...
- Чи схожий я на Клайва Овена? Не думаю. Принаймні не зовні. Я обрав цього актора для виконавця головної ролі, оскільки він своїм характером та й навіть своєю біографією повністю відповідає Луїсу Селінджеру. Він також усього в цьому житті досягав сам, дуже повільно й упевнено. Це характер з великої літери, але це ще й дуже фактурний актор. Погляньте лише, який динамічний контраст створює він в одному з кадрів - у сірому, розвіяному вітром пальті на тлі непорушних, статичних, майже графічних декорацій новобудов.
- Ви свідомо в новій стрічці таку велику увагу приділили архітектурі, зокрема берлінській?
- Так, мене захоплює і цікавить передовсім той новий образ Берліна, який він здобув після падіння стіни. І якщо події у "Лолі" розгортаються на тлі суцільних будівельних майданчиків - бо саме таким був Берлін ще десять років тому, то герої "Інтернаціоналю" вже існують у зовсім новій реальності німецької столиці зі скла і бетону. Дуже часто прозорість архітектури виявляється оманливою, у ній можуть відбуватися найбільш непрозорі, темні справи. Це була одна з ідей зйомок. Невипадково я розпочинаю фільм сценою на тлі нового берлінського вокзалу. Згодом цей символ проявиться у ще одній сцені, вже знятій у Мілані, де дія відбувається між вежею Піреллі та вокзалом епохи Муссоліні. Це немов зустріч двох світів, старого і нового. І логічний підсумок - Нью-Йорк та Стамбул - найбільш яскравий приклад зустрічі архітектурних епох. Мені подобається архітектура Нью-Йорка, мій улюблений архітектор - Франк Ллойд Райт. А для декорацій фільму довелося повністю відтворити ще й інтер'єр музею Гуггенгайма. Проте саме сцена в музеї від початків видавалася мені однією із найцікавіших у сценарії.
- До речі, це чи не перший сценарій, у якому Ви не брали безпосередньої участі як автор. Чим же захопив Вас матеріал "Інтернаціоналю"?
- У початковій версії Еріка Зінґера дія відбувалася у сімдесяті роки минулого століття, а одним із головних персонажів був бельгієць, що вижив у часи Голокосту. Попри це, там уже була сцена в музеї Гуггенгайма. І була ідея протистояння зі світовою корупцією. Я зрозумів, що матеріал потрібно просто трохи осучаснити.
- Зараз усі дивуються, що Ви почали знімати фільм задовго до початку світової економічної кризи і, фактично, в чомусь передбачили її.
- Не вважаю, що мені вдалося це якось передбачити. Насправді, підготовчі роботи до зйомок розпочалися ще шість років тому, а сценарій був написаний ще на два роки раніше. Але хіба тоді вже не було розподілу світу, хіба не існувало тих прихованих механізмів, усесвітніх мереж, про існування яких ми не знаємо, але які дуже суттєво впливають на наше життя?
- Ви й справді вірите в існування світової фінансової змови?
- У мене гостре відчуття існування цієї "системи в системі". І того, що корупція є старішою за будь-який банк світу. Звичайно ж, я б не хотів своєю стрічкою звинуватити їх геть усіх. Адже серед відомих світових банків є й чимало інтелігентних фінансових інституцій, без яких важко уявити сьогодні економічне життя. Тому не хотів би драматизувати або узагальнювати.
- Історію про корумпованість світової банківської системи Ви зняли в жанрі трилера. Проте вже чимало критиків встигли звинуватити Вас у тому, що стрічці бракує напруги, що фільм доволі старомодний, що ідея боротьби героя-одинака проти цілої системи - винахід 70-х. Що б відповіли своїм опонентам?
- Готуючись до зйомок, ми й справді переглянули чимало фільмів тієї епохи, здебільшого політичних трилерів Франческо Розі, Даміано Даміані та ін. Це допомогло нам знайти потрібний нерв, належний градус напруги для стрічки. І ми зовсім не прагнули стати модними. Найголовнішим для мене було донести ідею, а це зовсім необов'язково робити в темпі істеричної гонитви.
- Наскільки особистою стала для Вас ця кінокартина?
- Я показав у ній явища глобального характеру, але підходив до них з дуже особистою, власною точкою зору, моїми індивідуальними мірилами цінностей. Можна сказати, підійшов до цієї проблеми дуже емоційно. Підбирав акторів, керував процесами зйомок і монтажу - що може бути більш особистого? І, вважаю, проблема, що постає у фільмі, - це проблема передовсім морального характеру, а не фінансового.
Катерина Сліпченко, Берлін - Львів
