Віднині, 4 лютого, в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького демонструватимуть виставку знаних скульп­торів України. Проект об’єднав учасників з різних регіонів: Петра Антипа (Горлівка/Київ), Олександра Дяченка (Київ), Олега Капустяка і Василя Ярича (Львів), а також Володимира Кочмаря та Валерія Пирогова (Харків), інформує arthoda.com.

Ідея проведення такої виставки  виникла вже досить давно, а остаточно сформувалася під час розмови Володимира Кочмаря та Олега Капустяка. Вони зауважили, що великі культурні заходи, де була б представлена скульптура різних регіонів країни, з року в рік відбуваються у столиці, оминаючи навіть такі великі культурно-мистецькі центри, як Харків чи Львів. Так виник проект, за реалізацію якого взявся Василь Ярич. Завдяки зусиллям художника приміщення для цієї неординарної виставки надав львівський Національний музей імені Андрея Шептицького. Саме там сьогодні о 16.00 відбудеться урочисте відкриття експозиції. Репрезентуючи скульптуру межі століть, навіть тисячоліть, художній доробок зазначених мистців та їхніх сучасників-колег заповнює величезну прогалину, що утворилася у вітчизняному мистецтві пластики за період панування в ньому соцреалізму. Прагнення долучитися до світової художньої традиції втілилося в їхній творчості у реставрації вже усталених модерністських ідейних та естетичних цінностей.

Залишаючись у межах традиційного пластичного й образно-композиційного мислення, вони повернули українській скульптурі “людське обличчя”. Ідеї героїзації будівників комунізму та революційних діячів, що панувала в радянському мистецтві, вони протиставили власну концепцію взаємодії людини та світу. Згадані скульптори були й одними з перших, що наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття відкривали національну самобутність української пластичної традиції. Цей процес був обумовлений зверненням вітчизняних художників до ідеопластичного мистецтва трипільської та степових культур, що свого часу виникли на українських теренах. Попри індивідуальну специфіку творчої манери кожного з шести представлених на цій вис­тавці скульп­торів варто відзначити їх спільний внесок у зміну світоглядних та художніх орієнтирів української скульптури межі тисячоліть. Відійшовши від засад соцреалізму, їм вдалося не лише оновити національну пластичну традицію, а й закласти основу для її подальшого розвитку.