Ми живемо у XXI столітті, столітті сучасних технологій та інноваційних тенденцій. З кожним днем ми рухаємося вперед до чогось нового, неповторного. На сьогодні сміливо говоримо, що змінився і світ, і, насамперед, людина, яка живе в цьому світі, а конкретно кажучи змінився її світогляд, бачення себе у майбутньому, навіть змінився спосіб її життя. Людина XXI ст. – інноваційно забезпечена і розвинута особистість. 

Саме так можна сказати про Івана Остаповича  – одного з найвідоміших молодих українських диригентів, який має креативне бачення музичних проектів. Його концерти, це нові та цікаві відкриття й експерименти для меломанів.  

Музикант знаний у Львові численними диригентськими проектами, є автором та організатором музичної спільноти Colllegium musicum Lviv, в рамкам якої у Львові з 2012 р. відбуваються концерти та читання за участю молодих талановитих українських виконавців. Зокрема, фестиваль «Дні музики Баха 2014», «Зимові вечори від Collegium Musicum». А нещодавно Іван Остапович став арт-директором грандіозної музичної події «Бах Маратону».  

Днями ми зустрілися з Іваном Остаповичем у Львівській обласній філармонії.  Говорили про найближчі концерти, музичне мистецтво, музичне середовище і бажання до експериментів та рух уперед.

– Диригувати я мріяв зі школи. Народився у невеликому містечку Чернівецької області, і доволі пізно (у 13 років) вступив у музшколу на фортепіано. А після півторарічного навчання вступив у львівську десятирічку, тобто з шостого класу вчився вже у Львові. Ось так... я «втік» з Чернівців до Львова… 

У сім'ї в мене не було музикантів, я єдина пізня дитина, мама і тато росли у дитячих будинках, і те, що я вирішив переїхати із Чернівців і навчатися у Львівській музшколі-інтернаті, було для них складним питанням, але батьки погодилися, за що я їм вдячний.

Під час навчання у музичній школі ім. Крушельницької відвідував диригентський факультатив, займався у Тетяни Лисенко, яка давала доступ до оркестру, і вже з дев’ятому класі я  перший раз став за оркестр. Навіть, коли займався на фаготі і вивчав композицію, думка про диригування мене не покидала. 

У диригентському сенсі велике значення для мене має мій вчитель Віктор Здоренко, який дає мені розуміння того, що диригент це не тільки емоційне начало, з одного боку – це граціо і велика харизматичність, а з іншого, велика зібраність. Необхідно весь емоційний потенціал, яким запалюєш людей, скерувати так, щоб не відштовхнути їх. І, звичайно, диригент має слухати музикантів, а не диригувати самим собою. Колективу ця співпраця має приносити користь, запам'ятатися як новий досвід, і технічний, і духовний. І якщо слухач щось для себе візьме з концерту, то це вже великий плюс.

Велике значення у музичному становленні для мене мають композитори Ірина Дубкова, яка розкрила мене у композиторському плані, Борис Тищенкот та Богдана Фроляк, а також мої перші вчителі – це викладачі з фортепіано і сольфеджіо, люди яким я завдячую всім. 

– Знання фаготу допомагає, адже я грав в оркестрі, і коли дивлюся зсередини, то бачу всі плюси і мінуси диригента. На мою думку, диригент мусить грати на якомусь інструменті – без цього нікуди. А знання композиції допомагає розуміти твір і всі його тонкощі.

– Мене запросив мій хороший друг, диригент Львівської обласної філармонії Назар Яцків, який був головним диригентом Івано-Франківської філармонії, йому на той час потрібен був асистент, адже було багато роботи. Я, звичайно, погодився, адже був потрібен досвід. 

– Там молодий колектив, ще на етапі становлення. Адже в Івано-Франківську нема консерваторії і симфонічного оркестру. Під моїм керуванням співали частини із «Реквієму» В. А. Моцарта, я диригував Адажієто Г. Малера із Симфонії № 5, а також увертюру Р. Вагнера. У Хмильницьку разом із скрипалем Марком Комоньком виконували «Шехерезаду» М. Римського-Корсакова, третю симфонію Л. ван Бетховена, що було доволі складно зважаючи на рівень колективу.. Ці проекти були знаковими. Серед акомпонементів – Фортепіанні концерти Каміля Сен-Санса та Роберта Шумана.

 Оскільки це містечко маленьке, то симфонічне життя Івано-Франківська тільки розвивається, там ще все попереду. У Івано-Франківську не таке насичене симфонічне життя, як наприклад у Львові, чи Києві. Там концерти симфонічної музики відбуваються раз на два-три тижні. Для мене це був неоціненний досвід, але через багато «але» я вирішив звідти піти. 

– Під час роботи в Івано-Франківській філармонії я організовував концерти у Львові і створив спільноту Colllegium musicum Lviv.

Організацію ми почали у колі друзів з 20 осіб: разом зі мною ініціаторами стали друзі-інструменталісти: викладач Тарас Демко, скрипалі Петро Тітяєв, Орест Смовж та Ігор Завгородній – вихованці Львівської та Київської консерваторій. Тарас Демко, наше менеджерське зерно; він не із середовища музикантів, ще є соціологи, музиканти-теоретики. Хтось грає концерти, хтось подає ідеї, а хтось пише статті на цікаві теми. Ми – однодумці, тому тримаємося разом. 

Оркестр «Колегіум мюзикум» є логічним  продовженням концертної організації. Основний кістяк музикантів у Львові. Для співпраці шукаю музикантів, відкритих до експериментів, розуміння нового оркестрового досвіду.

– Перший наш концерт був у Львівській філармонії. Це були «Дні музики Баха» (2013) на фестивалі Colllegium musicum Lviv. Упродовж дев'ятьох концертів звучала різна музика у костелах, виступав Камерний оркестр Тернопільської філармонії, відомий віолончеліст Денис Северін, а останній заключний концерт був у філармонії. Згодом були концерти у Гарнізонному храмі Львова, а зараз ми продовжуємо проекти у Львівській філармонії. 

– Одним із знакових буде виступ із легендарним піаністом Андрієм Гавриловим 12 березня. Цей піаніст має дуже яскраву проукраїнську позицію, і для нього приїхати до Львова – це певна місія. Наступним знаковим буде концерт із Денисом Северіним, професором віолончелі в Берні і Нашателі у Швейцарії, а на фестивалі «Віртуози» у нас плануються два проекти, перший – з відомим європейським диригентом Левом Маркізом, йому зараз 85 років. Маркіз – унікальна людина, він був першим концертмейстером першого радянського камерного оркестру у 60-х рр. У 80-х рр. виїхав за кордон, і був диригентом оркестру «Амстердам Симфонієта», у нього багато записів на відомих фірмах. 

Інший проект на цьогорічних «Віртуозах» – концерт з молодою гобоїсткою Марією Карпінець, колишньою львів'янкою, яка зараз навчається у Швеції. Разом з нею виконаємо сучасну музику XX ст. 

– Мої особливі проекти ще попереду. Маю три задуми у диригенстві. Це Страсті за Матвієм Баха, це Симфонії № 5 та № 9 Малера. Важливим досвідом  був виступ з Національним симфонічним  оркестром України, з солістами Марком Комоньком. (Ми грали Шехерахаду з оркестром Івано-Франківської філармонії) У бароковому проекті працювали з гостями з Німеччини Крістіаном Гільцом та Річардом Решом. Я – молодий диригент, але  стараюсь співпрацювати з музикантами із Європи, які мають доволі хороше ім'я на заході і досвід з серйозними колективами, і я розумію, що різниця у віці інколи немає значення. Українці, зазвичай, є менш відкритими до спілкування  у порівнянні із західними музикантами.