Новий рік та Різдво ми вже відсвяткували. Попереду ще Старий Новий рік і Водохреща. Ой як не хочеться повертатися до звичного темпоритму робочих буднів… Аби пом’якшити це не надто приємне відчуття, розім’яти ноги та провітрити голову після святкових застіль, радимо оглянути нові виставки, які за цей час відкрили у галереях Львова.

В арт-кав’ярні “Квартира 35” (вул. Вірменська, 35, 2 поверх “Дзиґи”) триває показ проекту фотоспогадів “Війна, життя: рік на передовій” старшого сержанта 93-ої ОМБр  із позивним “Кос”. 

Історія Донецького аеро­порту розказана ба­га­тьма журналістами і письменниками-перепо­ві­дачами. Проте інколи словами не описати тих моментів, які передасть око. Тим паче око свідка – того, хто маленькими кроками йшов до летовища, звільняючи низку українських населених пунктів, серед яких Карлівка, Первомайське, Авдіївка, Піски. Того, хто з боєм прорвався в аеропорт і з боєм його покинув, а поміж перестрілками витягував з-під бронежилета фотоапарат і фіксував війну. Дуже різну і дуже особисту: бої, побут,  дітей, зброю, побратимів, біль, радість…

“Війна, життя: рік на передовій” – це уривки спогадів старшого сержанта 93-ої ОМБр із позивним “Кос”. Він фотографував без усякої мети, і фото ці просто показував друзям, які залишилися “на материку”. Коли наві­дувався додому, розповідав про життя там. Зовсім інше життя – де є тільки добро і зло, свої і чужі, тільки чорне і біле, без особливих кольорів і відтінків. 

Це не загальні трагічні плани війни, це її деталі, які інколи не бачать військові фотокореспонденти. Це не пафосна, буденна, але справжня повага до країни. Це коли існує військова честь, коли є любов і коли брат за брата. Це радість за побратима, коли він цілий і ти бачиш його прижмурені від сонця очі. Це коли ти можеш обіймати кошеня, що заблукало між окопами. Це коли над головою гатять “Гради”, а ти чуєш биття свого серця і думаєш: живий, значить не здамося.  

Свої фото з війни “Кос” ніколи не показував загалу, але коли в країні починають забувати про війну, варто про неї нагадувати! Варто допомагати пораненим і травмованим, розбитим сім’ям і скаліченим дитячим життям. Слід берегти пам’ять про тих, що віддали життя за землю, по якій ми з вами нині можемо ходити. Варто пам’ятати і ділитися спогадами…

“Виставка навмисне триває впродовж зимових свят, щоби ми за святкуваннями не забували тих, кому завдячуємо можливість жити в мирному місті, а не ховатися від окупантів”, – пояснюють організатори.

Кав’ярня-галерея “Штука” (вул. Котлярська, 8) першою в новому  році представила на розсуд глядачів 26-ту персональну виставку живопису Петра Сипняка “Бог ся рождає”. Експозиція триватиме до кінця січня, вхід на неї традиційно вільний.

Збірка знаного львівського художника Петра Сипняка об’єднала полотна з яскравими героями вертепів – неодмінного атрибута святкування Різдва Христового в Західній Україні. Щораз рідше можемо застати львівські вулиці засніженими, натомість на виставці побачити їх можна ой як багато. Та ще й  урочистими й затишними.

Петро Сипняк народився 29 січня 1959 року в селі Лани неподалік міста Галич на Івано-Франківщині. У 1985 році закінчив навчання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. З 1991 року – учасник численних міжнародних виставок в Україні та Західній Європі. Член Національної спілки художників України,  спілки художників “Клуб українських мистців”.  У 2014 році отримав почесне звання народного художника України. 

А от постійні учасниці традиційної різдвяної виставки в “Зеленій канапі” (вул. Вірменська, 7) Вікторія Проців та Олена Цілуйко цього року не брали в ній участі… Цей факт засмутив постійних клієнтів галереї. Та дарма: вони отримали швидке заспокоєння – свято буде! Вікторія і Олена подарують персональну виставку “Ми родом з дитинства”, на якій буде представлений їхній живопис та ляльки, вже сьогодні. Урочисте відкриття експозиції за участі авторок відбудеться о 17.00. Її відкриють для огляду аж до 27 січня.

Вікторія Проців є такою популярною художницею, що вже давно мала б бути багатою, як поп-зірка. Її малюнки використовують у рекламній продукції, перемальовують, вишивають і продають у сувенірних крамницях, репродукують на посуді, текстилі, навіть на обкладинках для паспортів, які продають у деяких відомих всеукраїнських інтернет-магазинах.  І з усього цього Вікторія не має авторських відрахувань, ба навіть слави, бо піратські вироби не підписують її ім’ям. 

Олена Цілуйко, яка створює авторську ляльку з пап’є-маше, відома українським колекціонерам найперше своїми яскравими, характерними, реалістично-шаржованими образами скульптурних, не подібних на інших персонажів.

Обидві авторки, хоча уже й дорослі, виховують своїх дітей, зовсім не забули, звідки вони родом. А родом вони з дитинства, яке не відпускають, яке подовжують та увічнюють у своїй творчості. Вони пам’ятають всі кумедні і світлі моменти тієї пори та нагадують її споглядачам своїх виставок. А для їхніх шанувальників це так приємно, що вони віддячують мисткиням любов’ю.