Цього тижня у Львівському палаці мистецтв чимало прем’єр. Так лише за чотири дні тут з’явилось чотири найрізноманітніші за жанром і настроєм експозиції. Першу із них – “Притаманні вади” запорізького художника Гагіка Кургіняна –  відкрили цієї середи. 

“Хороший художник – це людина, яка зна­ходить нову правду”, – вважає її автор. Темпераментна манера і ледь, на рівні присмаку, відчутний національний колорит виказує генетичну приналежність до Півдня, визначає насиченість палітри і пульсацію фактур. “Романтика зі стриманим еротизмом, – так сам художник характеризує основний напрямок своєї творчості. Його мета – створити “коротке замикання” між твором і глядачем, спровокувати творчий імпульс, надихнути, запалити, відкрити нові ракурси.

Наступного дня у Палаці мистецтв відбулась презентація фотовиставки львів’янки Наталії Ратушної “Мандрівка до … себе”. Мало хто пам’ятає цікаві фоторепортажі у львівських газетах школярки СШ №87 Наталії Ратушної у 80-х роках. Для неї захоплення фотографією стало важливим явищем y житті, воно не покидає її по сьогоднішній день. Навчання у Львівській академії друкарства на відділенні редагування допомогло дивитись Наталії на світ критично і нетрафаретно. Проте захоплення фотографією вимагало знань, тож згодом вона вступила в заочний університет фотомистецтв. Одна з її робіт “Люди” зайняла призове місце на престижній фотовиставці в столиці, ще іншу відзначили Дипломом і почесним знаком на Всесоюзній фотовиставці у Шостці. Цю роботу невдовзі надрукувала газета “Львівська правда”, і з того часу Наталія Ратушна стала позаштатним фотокореспондентом цієї газети. Це додало їй наснаги в фотографуванні, це заняття стало особливим захопленням, та ні , набагато більше, ніж захопленням: це спосіб бачити світ через призму видошукача, це спосіб розмовляти з людьми мовою зафіксованої миті і бути відповідальною за неї. І тоді уже не важливо, якою мовою розмовляють люди , бо фотографія має свою мову, зрозумілу всім. Зупинити чи то зафіксувати важливе явище, мить, дійство, знаючи, що завтра цього вже може не бути, або воно буде зовсім іншим. 

“Це відповідально, – каже Наталія.– Я роблю фото і тим виражаю своє захоплення світом, створюючи свій світ ніби “поза часом” і “поза місцем”. Це не просто знайти об’єкт і показати його в одній миті, це не просто мить, а співпережитий образ певної дійсності, явища, а заодно і моя естетика баченого, вираженого у фотографії, добрій фотографії. Коли фотографую – забуваю про втому, сон, голод, не відчуваю спеки чи  холоду.  Я постійно окрилена: не відчуваю нічого, крім безмежної радості фотографувати, зберігаючи в собі оте дитяче відчуття свіжості, чистоти, коли весь світ був суцільним відкриттям і все тебе дивувало”.

Наталія і зараз по-ди­тячому захоплюється красою квітки, структурою і формою каменя, вічною незвідністю води, а її сільські краєвиди з коровами, що тягнуться до об’єктива, нагадують картини художників-класиків. Вона з тривогою сприймає покинуті хати, де давно не ступала нога рідних людей, а цямрини криниць дзвенять мовчазною тишею, бо з них давно не пили воду…

Її “бути чи не бути” в цьому світі визначило якусь незвичність у ставленні до нього. 

“Фотографую, відкриваючи певний образний світ, створюю свій сюрреалістичний світ, а заодно відкриваю себе. Виходить таке зачароване коло. Час від часу мрії про мандри стають реальністю, – говорить Наталія. – Школяркою чи не щодень бігала в бібліотеку, стала найзавзятішим читачем, зачитувалась оповідями про подорожі, далекі світи. Ця звичка читати залишилась дотепер й допомагає мені фотографувати. Це мій феєричний світ, в якому я – мандрівниця, що шукає нові дороги до незвідності, до гармонії, і заодно – дорогу до себе!”

У той же час відбулось і урочисте відкриття ювілейної виставки Ореста Косаря. Він народився у містечку Зборові на Тернопільщині в 1955 році. Закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва – факультет проектування інтер’єру. Член Національної спілки художників України. Працює в царині станкового й декоративно-монументального живопису. Бере активну участь у виставковій діяльності краю. Твори автора зберігаються в галереях і приватних збірках багатьох країн світу: США, Канади, Великобританії, Австралії, Ізраїлю та ін. 

А сьогодні о 14.00 у Палаці мистецтв відбудеться відкриття виставки кращих робіт Всеукраїнського проекту “Просто небилиці” та урочиста церемонія вручення нагород.

Впродовж діяльності проекту вдалось уможливити участь не одного десятка дітей, які живуть у сирітських будинках Львівської області. За отримані від доброчинців кошти, дітям, що перебували у цих будинках, придбали художній реманент, канцтовари і солодощі. Впродовж проекту команда оргкомітету завітала до сирітських будинків, провела майстер-класи з живопису та графіки і допомогла подати їх роботи до участі у конкурсі. Цього року 42 юних творці, позбавлених батьківської опіки, взяли участь у проекті.

До участі у Всеукраїнському проекті “Конкурс образотворчого та декоративного мистецтва ““Просто небилиці” 2015 року подали понад 825 робіт, із них зареєстровано до участі 778 з 20 областей України. Завдяки партнерам проекту “Просто небилиці” вже презентували у Львові, Києві, Дніпропетровську, Варшаві, Цугу (Швейцарія) та інших містах Європи. На сьогодні експозиції оглянули тисячі осіб.

У Львові експозицію можна буде оглянути до 27 грудня. Впродовж лютого наступного року вис­тавку презентуватимуть у Києві, в березні – у Дніпро­петровську, в квітні – у Жи­томирі. У липні 2016 р. “Просто небилиці” гостюва­тимуть у Варшаві, далі помандрують іншими виставковими залами Європи.