Як наголошував на відкритті виставки творів Зеновія Кецала у Національному музеї у Львові директор Львівського коледжу художньо-прикладного мистецтва імені Івана Труша Василь Откович, і сьогодні у майстерні цього художника чути запах свіжої фарби. Незважаючи на те, що 12 лютого Зеновій Кецало відсвяткував 90-річчя.

До виставки, про яку мова, правда, найсвіжіші роботи не увійшли: ретроспективна експозиція включила вибране від перших рисунків до карпатських краєвидів, над якими Зеновій Кецало працював ще два роки тому. Але, зрештою, це не так і суттєво. Важливіше інше, виставка стала тільки  частиною ювілейних святкувань, які підготувала для шанованого творця, народного художника України львівська мистецька спільнота. Бо йдеться про художника,  який, починаючи від 50-х років минулого століття аж донині,  не лише створив кілька тисяч творів графіки, живопису, акварелей, а й зробив усе (зокрема відновивши літогра­фічну майстерню), щоби львівська графіка набула значення школи. А щодо творчих потужностей у цій площині його самого, то фахівці - єдині у своїх оцінках: нема графічної техніки, яка Зеновію Кецалу не підвладна. Лінорит, дереворит, офорт, мецо-тинто, акватанта, літографія - всюди він справді майстер, не кажучи вже про його впевнене самопочуття в олійному малярстві та акварелі.

Звичайно, доля не була до Зеновія Кецала надто ласкавою. І можливо, він не мав аж так багато персональних виставок, як хваляться сьогодні схожими його молодші колеги. Однак де б художник не виставлявся - в Україні, Канаді чи США - всюди його сприймали як  самобутнього митця, що вільно почувається у багатьох техніках. Ніколи не шукав ефектних ситуацій для зображання, а силою таланту вміло опоетизовував мотиви буднів, не лише надаючи їм філософського підтексту, а й майстерно підносячи їх до рівня мистецького твору.

З'явившись на світ у родині залізничників, Зеновій Кецало хотів бути художником уже від дитинства, розповідав присутнім на урочистому відкритті виставки Василь Откович. Ставши у 1933 році учнем Львівської художньо-промислової школи (нині - коледж ім. Івана Труша), він п'ять років доїжджав поїздом до Ходорова, а потім ще кілька кілометрів добирався пішки до рідних Добрівлян. Завдяки здобутим у цій школі знанням уже у 1938 році став студентом престижної Краківської академії Красних мистецтв ім. Яна Матейка - до речі, одним із двох українців, прийнятим у той рік до цього вузу. Однак провчився недовго. Хвороба і смерть матері, початок війни та інші незалежні від нього обставини повернули його життя на 180 градусів до того, чим жив увесь попередній час. Виклик до військкомату замість очікуваних іспитів до Київського художнього інституту (оскільки про Краків уже не можна було і мріяти), загроза розстрілу поблизу Білої Церкви, вимушена праця гробарем у штрафбатальйоні (з огляду на те, що знав анатомію), а потім арешт НКВС і вирок - 8 років сталінських таборів на Уралі за антирадянську пропаганду та три роки позбавлення громадянських прав.

По поверненні із заслання у рідні  краї намагається заробити на життя малюванням, однак потерпає через вовчий квиток та свою безпартійність. Після смерті Сталіна перебравшись до Львова за допомогою Володимира Патика, який прописує його у своїй майстерні, Зеновій Кецало пробує почати нове життя, хоча і тут на початках його важко назвати безхмарним. На постійно приписавшись у місті Лева за допомогою письменниці Ірини Вільде (за рідного брата якої свого часу невдало вийшла заміж старша сестра художника Іванна), митець, нарешті,  із задоволенням починає у вільний час ходити з наплічником по селах і замальовувати весільний, робочий та щоденний одяг. Так починається ще одна його стежка в мистецтво. І вартує уваги, що частина тих малюнків є сьогодні складовою колекції Львівського музею етнографії та художнього промислу. У 1964 році стає членом Спілки художників, хоча перша персональна виставка відбудеться тільки  у 1979 році.

Коли кілька років у тому ж таки Національному музеї у Львові презентували великий кольоровий альбом "Зеновій Кецало. Шлях", один з його наукових рецензентів, мистецтвознавець Микола Батіг зауважив: "Зеновій Кецало є дуже щасливою людиною, бо щасливо пройшов усю круговерть війни, всі табори і негоди московсько-більшовицького режиму, здоровим повернувся на рідну землю, щасливо розпочав творчий шлях, який увінчався великою нагородою, якої тільки може бажати собі митець і від якої вже далі ходу нема - нині він - народний художник України".

На відкритті сьогоднішньої  виставки у Національному музеї у Львові Маестро слова не брав. Слухав, що кажуть про нього інші.  Але, уособивши собою неперервність духовного розвою, успадкованого від попередників, вочевидь, не відмовився б від сказаного ним раніше: "Мені довелося дуже багато пережити, але все, що б не робив, я робив із Господом Богом. І Бог чув мою молитву..."