Осінь – найкраща пора для роздумів про найголовніше. Навіть якщо вона така прекрасно жовтогаряча, з ранковою та вечірньою прохолодою, як зараз, людина мимоволі, за якимось внутрішнім часописом, призупиняється і прислухається. Хоче почути не лише дзвони прийдешньої долі, але й голос совісті, мелодії прожитого життя, розчути серед них биття власного ще живого серця.

Фільм “Тихе серце”, який дивитимемось сьогодні о 18.30 у кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8), 

випромінює особливе, північне світло. Це світло прохолодне, позбавлене різких кольорів, але бездоганно гармонізоване з природою. Воно, як скандинавський джаз, витягує душу на відверту розмову з Богом, світом, собою. Ця розмова буде непроста, бо йдеться про найважливіші людські цінності (життя та любов), але вона буде прекрасна і незабутня.

Білле Август, видатний данський режисер, не йде звиклим шляхом комерційного кіно, де проблеми спрощуються та схематизуються на користь атракційності й доступності. Він – достойний продовжувач традицій не лише національного кінематографа, але й загалом скандинавського кінематографічного почерку. Його фільми об’єднують творчість Карла Дрейєра та Інгмара Бергмана мостами у нове сторіччя, зберігаючи таку ж глибину й фундаментальність. Навіть Ларс фон Трієр – цей геніальний enfant terrible – шанобливо поступиться дорогою Августу, оскільки саме той має здатність надавати людським проблемам планетарного значення.

У “Тихому серці” такою темою стає право людини на добровільне прощання з життям. Проте фільм значно ширший і подає нам дуже чесну картину стосунків і проблем сучасної європейської родини та соціуму. З нещирістю та байдужістю, прагматизмом та цинізмом, егоїзмом та душевною черствістю.

Прекрасний інтелігентний фільм, в якому всі ці теми, як і інші – молодість, кохання – подані надзвичайно делікатно, обігруючи назву “тихо”. Так щоб глядач сам усе зрозумів, щоби сам прийняв рішення для себе, сам повернувся обличчям до близьких, знову пробачив і знову полюбив…