Богдан Ступка, народний артист України, про "свободу", "17 миттєвостей весни" та "Серце на долоні"

Народний артист України, народний артист СРСР, лауреат Національної пре­мії України ім. Тараса Шевченка, Міжнародної премії ім. К.С. Станіславського (Росія), премії незалежних критиків "Кришталева Турандот" (Москва), кавалер ордена "За заслуги" ІІ ступеня - це все про нього. Наш земляк Богдан Ступка, який не так давно на  Римському фестивалі отримав гран-прі за найкращу чоловічу роль у фільмі Кшиштофа Зануссі "Серце  на долоні" і який сьогодні мріє про роль, де б не було потрібно говорити жодного слова, - сьогодні гість "Пошти". Йому - слово.

- Пане Богдане, що неприйнятне для Вас у театрі та кіно?

- Забувати про істини. Протягом життя потрібно старатися, щоб вищі ідеї не були забуті, потрібно їх пропагувати. Особливо це актуально в театрі, бо він -  така субстанція (трибуна, кафедра), яка пропагує різні ідеї. Але водночас театр дає людям надію - невеличку, але таку потрібну в наш час. Надію на те, що людина - не скотина. Будь-яке суспільство повинне давати людині надію на життя.

- Після смерті Сергія Данченка  Ви стали художнім ке­рівником Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Що важливе на цій посаді?

- Не знаю, у чому секрет. Можу сказати, що за ці сім років мені довелося витримати не одне "биття". Але тепер до кас нашого театру стоять черги, що раніше було явищем нечастим. Тепер ситуація змінилася, і це тішить.

- Як можете оцінити розвиток сучасної культури?

- Наша культура прекрасна! Вона у розквіті. Просто ми її не любимо і не знаємо. Ми - поверхові люди. Нас затлумили політичні шоу. У нас з'явилося дуже багато "свобод", а вона може бути тільки одна. На одному телевізійному каналі ллють помиї одні на одних, на іншому - обговорюють перших. Чим займаємося?! Це біда, катастрофа! Політики забрали роботу в акторів. Вони стали шоуменами. Бідні артисти не можуть заробити грошей, бо всюди політики. Замість того, щоб бачити якусь надію, глядачі мусять порпатися у брудній білизні і перетравлювати купи бруду. Театр у цілому ще, слава Богу, тим брудом не займається. Хоча деякі режисери на це йдуть. Ті, які не мають таланту.

- А як щодо критики?

- Одного разу мені якась журналістка заявила: "А ви - не авангардний театр!" Питаю її, звідки такі висновки. Каже, десь прочитала. Питаю, чи була у нашому театрі Франка. Виявляється, була, коли на гастролі приїжджав російський театр Калягіна. Про що можна говорити?! Як можна писати про якісь вистави, виставки чи фільми, коли ти їх не бачив, а читав чиїсь враження і відгуки?!

- Чия у цьому вина?

- У нас дуже багато людей нічого не бачать, не цікавляться культурним життям. Газети подають переписану інформацію. Наші журналісти, критики, філософи не мають належної бази. Вони майже не вміють вправно і майстерно розкласти по поличках виставу чи фільм, прокоментувати і рецензувати. Я нещодавно був у Римі, і ми розмовляли про фільм Кшиштофа Зануссі "Серце на долоні". Я був приємно здивований: були молоді люди, які можуть рецензувати фільм, уміють ставити запитання. Відчувається добра основа.

- Як Ви почувалися на посаді міністра культури?

- Я був міністром дуже коротко - 17 миттєвостей весни (17 місяців). Важко щось зробити за такий короткий час.

- Вам вдалося щось змінити, чи посада змінила Вас?

- А як можна змінити чиновника? Я грав роль, я опинився серед акторів. Там усі грають свої ролі. Шекспір казав: "Увесь світ - театр, а люди в нім - актори". А Сковорода додав: "Граємо ту роль, на яку нас призначили".

- А Ви свою роль знайшли у житті? Що це за роль?

- Знайшов. Це - театр, кіно. Це - мистецтво.

- Ви не втомилися грати, перевтілюватися?

- Втомився. Хоча нема на що нарікати. У мистецтві не було важких часів, і у мене їх не було. Були тяжкі ролі. Тяжка праця над ними. Щоб зробити роль, щоб публіка сприйняла її (сміялася чи плакала, співпереживала), потрібно вкласти дуже багато праці, віддати своє здоров'я.

- Про яку роль Ви ще мрієте? Кого ще хочете зіграти?

- Роль без слів. Щоб мене не розпитували і щоб я нічого не мусив відповідати.

- Будь ласка, кілька слів про співпрацю із Кшиштофом Зануссі.

- Дуже позитивні враження. Дуже цікавий чоловік, філософ ХХІ століття, але у той же час дуже проста і скромна людина. Він розумний і талановитий, красивий і багатий внут­рішньо.

Там, де немає таланту, там дуже багато фанаберії, піжонства і пафосу. Сама претензія.

- Чого Вам бракує?

- Нічого. Я поки що ще нормальний. Дуже високо оцінюю українську театральну культуру і кіно. Хоча не бракує вар'ятів і бувають часи застою. Але є дуже багато талановитих акторів, є багато нових ідей. Бракує умов для творчості, для розвитку. Нам бракує сили для прориву. Зараз існує дивна тенденція говорити про те, що все погане. Нібито колись було все, а зараз - нічого.

- Але ж є?

- Ого-го! Є! Ще й яке! Західні критики кажуть, що східноєвропейський театр набагато цікавіший, ніж західноєвропейський. А нам утовкмачують, що ми - ніщо і нічого не варті. Потрібно хотіти побачити і почути, а не піддаватися на рекламу і чиюсь сторонню думку.

- Поділіться враженнями про Римський фестиваль.

- Польський фільм, український актор отримує гран-прі за найкращу чоловічу роль. Про що це свідчить? Про нашу українську театральну школу. Але деякі режисери не бачать наших обдарованих акторів, запрошують російських. Думка, що десь там краще і що у них товар якісніший, - помилкова. У нас є кого знімати, про кого писати. Є не тільки зірки Ступка і Повалій. Потрібно цікавитися.

- Яке Ваше ставлення до серіалів, які масово знімають і продукують Росія та Україна? Чи не шкодить це культурі?

- Це непоганий заробіток для акторів. Але це не культура. Культура в тому, щоб не дивитися низькопробні серіали, якими заповнене наше телебачення. Краще прочитати книжку чи піти в театр.

- Коли глядачі побачать фільм Кшиштофа Зануссі "Серце на долоні?

- Сподіваюся, що вже скоро.