Сьогодні о 18.30 у ка­в’ярні-галереї “Шту­ка” (вул. Котляр­сь­ка, 8) львів’яни і гості міста матимуть змогу насолодитися фільмом  “Діалог з моїм садівником”. Це робота прекрасного францу­зького режисера Жана Бек­кера, яка додає радості від життя, немов натуральний антидепресант, знімає апатію та повертає віру в людину. Після неї залишаються наповнені вітальним повіт­рям легені, які підіймають над буденністю, а мозок, очищений від токсинів марнославства, сприймає світ по-новому. Такі фільми мають власний запах та післясмак і надовго пульсують у серці додатковим регістром, ніби нашіптуючи, що все буде добре.

“Діалог з моїм садівником” побудований на розмові не просто двох людей, а двох світоглядних систем, двох способів ставлення до життя. Успішний художник і простий садівник, два колишні однокласники з різними стандартами життя. Однак щось незнищенне життєвими обставинами притягує їх, а глядач заворожено помічає в цій зустрічі своє відображення.

Мені здається, що кожен, поживши серед нещирих та байдужих людей, погравши у соціальні ігри, в яких немає правил, хотів би зустріти людину, з якою можна поговорити по-справжньому і яка підкаже, а ще краще покаже власним життям, що не так і як бути далі.

Фільм знятий дуже поетично, але його поезія не пафосна, не арт-гаусна, а по-справжньому ненав’язлива, а тому переконлива. Вона – як невидимий струмок у лісі, повз який проходите, як шум вітру поміж дерев осіннього саду, як стукотіння дощу по бруківці старовинного міста.

Зовсім недавно ми дивилися інший фільм Жана Беккера “Діти природи”, і я пам’ятаю той майже блаженний вираз облич глядачів, той спокій, який панував у залі після останнього кадру. “Діалог з моїм садівником” обіцяє ще більше – захопливе продовження чудової екзистенційної подорожі з режисером-мислителем, з прекрасними акторами та духом справжньої Франції.