Будучи самотнім, кожен бачить у собі те, чим він є насправді, свого часу сказав Артур Шопенгауер. Він не помилявся, принаймні виходячи із особистого досвіду 28-річної француженки Дороті Шуз, виставка світлин якої "Winter circus" ("Зимовий цирк") - за підтримки посольства Франції в Україні, Французького культурного центру та Французького альянсу у Львові відкрилася у галереї "Дзиґа".

Адже саме в один із днів аж надто загостреного відчуття  власної одинокості три роки тому Дороті  взяла у руки фотоапарат і вийшла  на французькі вулиці у пошуках цікавих сюжетів. Щось, очевидно, тоді сталося, бо більше актриса Дороті Шуз із фотоапаратом не розлучалась. І захоплення виявилося настільки сильним, що сьогодні її ім'я знають не через акторський талант, а завдяки публікаціям світлин у журналах світу не тільки у Франції, а й Греції, Німеччині, Іспанії, Індонезії, інших країнах.

Виставка у Львові для авторки в Україні не перша. Проект "Winter circus" приїхав до України ще у грудні 2007 року і відтоді (стартувавши у Харкові) подорожує великими містами нашої держави. Утім на відкриття експозиції до Львова вона  приїхала особисто.

Як наголосила Дороті Шуз на відкритті, зробила це саме через те, що багато чула про наше місто і хотіла побачити його особисто. Цікаво те, що акторство для неї не минуло даремно - світлини презентують вміння Дороті творити мізан­сцени. Сама вона каже, що мізансцени - це лише метод, а суть - творення власних дійсних історій.

І це справді так. Чи мова йде про "Дощовий день", де математичні формули капають на голову чоловіка із паперової хмарки,  чи про "Ув'язнену надію", де на місці очей намальованого на дверях чоловічка під шибеницею з-за ґрат дивляться реальні людські очі чи про інші її роботи. Але скрізь Дороті до реальних моделей, якими для неї стають люди, цікаві їй внутрішньою суттю, додає свою уяву, з якої і висновуються стежки, якими вона намагається спрямувати уяву глядачів.

Правда, країна, якою Дороті Шуз  подорожує, - це країна людської самотності. "Ця експозиція, - ділилася авторка із "Поштою", - це низка монологів про самотність. А людина більшою чи меншою мірою самотня уже від першої своєї хвилини життя. Як вона дає собі із цим раду, про що мріє, за чим шкодує, чим живе тоді, коли сама, я і намагалася розповісти, вкотре вирушаючи лабіринтами думок".

До речі, інший автор, якого сьогодні вважаємо класиком - Бернард Шоу - зауважував: "Уміти переживати самотність і діставати від неї задоволення - великий дар". Схоже, Дороті Шуз нагороджена ним сповна.