Вчора у Львові в Кінопалаці “Театральний” відбувся допрем’єрний перегляд карпатської драми Вікторії Трофименко “Брати. Остання сповідь”. Окрім самого фільму, гості вечора мали змогу поспілкуватися з командою, яка його створила: знімальною групою, зокрема з режисеркою Вікторією Трофименко, а також із акторами – львів’янами Наталкою Половинкою, Миколою Березою, Веронікою Шостак і Орестом Ягишем. А вже з 24 вересня “Братів” можна буде побачити у львівських кінотеатрах мережі Кінопалац, “Планета кіно” і у Львівському кіноцентрі.

Чим же така особлива ця робота Вікторії Трофименко і чому її варто подивитися саме на великому екрані? Причин насправді дуже багато. Та щоб їх зрозуміти, треба трохи розповісти як про сам фільм, так і про історію його створення.

За сюжетом кінострічки, в невелике карпатське містечко приїжджає релігійна письменниця, щоби прочитати лекцію в місцевому монастирі. Один із її слухачів – літній чоловік Войтко. Письменниця дізнається дивовижну історію життя Войтка і його рідного брата. З раннього дитинства вони все ділять на двох. Одна мама, одна іграшка. А потім – одне на двох кохання, ніжна Ївга і один на двох син. Останні 40 років брати не спілкуються. Тепер їх одвічне суперництво полягає в бажанні не померти першим. Зауважте, досить символічне кіно, особливо в наш час... 

Та й історія створення фільму дуже цікава, особлива. Почалась вона з того, що Вікторія Трофименко, навчаючись режисури в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення  ім. І. Карпенка-Карого, загорілась ідеєю зняти студентську роботу за твором… одного з найвідоміших сучасних шведських письменників Торґні Ліндґрена, і він не відмовив. З часом цього їй уже видалось замало – режисерка наважилась створити уже кіно, а знаний у всьому світі номінант на Нобелівську премію з літератури і за таких умов погодився довірити дебютантці екранізувати своє творіння, повірив у неї.  Що з цього вийшло? Фільм об’їздив увесь світ. “Брати” стали першою українською кінострічкою, яку відібрали одразу на три кінофестивалі класу “А” – в Індії, Шанхаї та Москві. На останньому (в липні минулого року) він отримав нагороду кінокритиків і приз “Срібний Святий Георгій” за найкращу жіночу роль, яку виконала львів’янка Наталка Половинка. Хоча навіть приїхати в той час у “братню” столицю, зважаючи на всі події в нашій країні та їх винуватців, вартувало чималих зусиль. Зі слів акторки, і пересічні глядачі, і російські актори та режисери були вражені й шоковані “Братами”, після перегляду їх очі були повні сліз і сорому.

Та навряд чи ця кіноісторія була б такою унікальною, якби не дивовижна команда, яка працювала над її створенням. Окрім Вікторії Трофименко, дуже великий внесок зробив оператор Ярослав Пілунський. Саме завдяки його майстерності у фільмі розкривається вся краса Карпат. Кримець Ярослав Пілунський також працював над кінострічками “Вій 3D”, “Інді”, OrangeLove та десятках відомих музичних кліпів. Він активний учасник об’єднання “Вавилон’13”, документував події в найгарячіших точках Майдану, Криму і АТО, за що провів шість днів у полоні кримської “самооборони”, а згодом був оголошений персоною нон грата в Росії.

Художником-постановником “Братів” став Владислав Одуденко, який створював візуальне наповнення й до найновіших досягнень українського кінематографа – “Поводиря” і “Племені”. А от завдяки Святославу Луньову  “Брати” стануть “святом для вух” – із заплющеними очима фільм сприймається майже як симфонія учнів одного з найталановитіших і найсамобутніших сучасних українських композиторів Левка Колодуба.

Саме завдяки талановитим акторам режисерці вдалося так органічно передати життєву історію двох братів. Насправді більшість із них не мали практичного досвіду зйомок в кіно, проте Вікторія Трофименко не помилилася, обравши саме їх. Цікаво, що чимало з цих акторів є львів’янами. Зокрема, роль письменниці стала першою кінороботою у кар’єрі художнього керівника Львівського муніципального театрального, художньо-дослідницького та освітнього центру “Слово і голос” Наталки Половинки. “Солоного брата”, мисливця і винахідника, молодого Войтка зіграв актор і режисер, директор Львівського театру ім. Леся Курбаса Микола Береза, для якого це також був дебют у кіно. Згодом він знявся у фільмах “Тіні незабутих предків” Любомира Левицького і “Креденс” Валентина Васяновича. Режисерка дала шанс проявити себе у “Братах” ще двом львів’янам: студенту Оресту Ягишу (він виконав чи не найнебезпечнішу роль Демійона) і неповнолітній (на час зйомок) Вероніці Шостак – їй дісталася роль дружини та матері Ївги.