Не стало видатного львів­ського кераміста Тараса Драгана - людини, якої львівській творчій спільноті бракуватиме ще й через її велике і добре серце.

Прийшовши після закінчення художнього інституту на роботу у Львівське художнє училище (тепер коледж декоративно-прикладного мистецтва імені І. Труша), Тарас Драган віддав цій установі 47 років свого життя. Складав програми з кераміки, з основ композиції, з рисунка. До речі, саме з його ініціативи в коледжі створили відділ рисунка. Але в історію мистецтва увійшов через інше - запровадив те, що дало змогу творити в об'ємній кераміці майже безмежні площини і поверхні, особисто реалізувавши десять таких проектів.

Усі, хто працював з ним, вчився у нього чи просто знав його, насамперед бачили в цьому художнику-шістдесятнику дуже добру, сердечну, зичливу людину. Захоплювався сам і вмів захопити інших. Набагато молодші за пана Тараса студенти сприймали його за свого доброго приятеля. Коли зустрічав своїх учениць, тепла усмішка прояснювала його лице і на їх "Добрий день" міг просто сказати "Цьом". Був близьким і старшому поколінню, і молоді, зі всіма знаходив порозуміння.

Львову бракуватиме цього вродливого, погідного обличчя, цієї світлої душі, яка, напевно, витатиме тут, у рідному місті, бо любила його понад усе. Він відійшов, лиш неповний місяць не доживши до власного дня народження. Кажуть, так Бог дає тільки найближчим йому.