Дні на міжчассі між літом та осінню особливі. Ніколи в інший час імпресія відчуттів і вражень від переходів – світлових, теплових, кольорових – не відбувається так тихо, повільно та ненав’язливо. Цей період чимось схожий на історії інтимних почуттів між чоловіком і жінкою: такі ж невиразно легкі, балансуючі на кінчиках пальців та у ще невпорядкованих думках…

Фільм “Перед світанком”, який дивитимемось сьогодні  о 18.30 у кав’ярні-галереї “Штука”, – немов неопалима купина, яка омолоджує і душу, і тіло. Він про те, що станеться з кожним обов’язково (якщо не в реальності, то в мріях або снах).

Але ж хочеться справжності! Отого запаморочення в голові від мимовільних дотиків, постійно присутнього запаху ранньої осені від довгих прогулянок, коли ночі вже довгі, але ще теплі, а ранки наелектризовані сонячною прохолодою. Отих упізнавань себе в іншому та напівжартівливих інтелектуальних змаганнях. Того спільного погляду на архітектуру природи, який переростає у спільне бачення природи речей, а, можливо, й не переростає… Через це і присмак небезпечної пригоди, коли майбутнє – ніби марево крізь неспокійний сон спраглого мандрівника. Видатний американський режисер Ричард Лінклейтер часто повертається у Європу. Можливо, йому бракує атмосфери старих вулиць і тіней далекого минулого для того, щоб вибудувати найкращі декорації для своїх героїв. Навіть якщо так, то головним у його фільмах залишаються людські стосунки. На відміну від інших добрих режисерів, які часто вихоп­люють потрібні епізоди, відтинаючи передісторії, Лінклейтер намагається прослідкувати еволюцію любові від зародження й до завершення. Це стало навіть нав’язливим завданням для режисера – від фільму до фільму вивчати людину та її почуття.

“Перед світанком” – перший і найкращий фільм із “трилогії кохання”, як можна назвати зняті з десятирічним інтервалом фільми “Перед світанком”, “Перед заходом” і “Перед опівніччю”. Він стежить за своїми героями, яких уже 20 років блискуче грають Ітан Хоук та Жюлі Дельпі, вкладає в їхні уста слова, які виходять далеко за межі інтимних розмов закоханих, тому стають універсальними для поколінь.

Через це їхні роздуми та пристрасні діалоги завжди цікаві і витягують глядача з потойбіччя екрана, долучають до розмови, а ще головніше –до співпереживання або проживання цілком власних історій, історій почуттів і втрат, які вже трапилися або ж обов’язково відбудуться. Інакше для чого жити в цьому такому плинному, незбагненному і наповненому можливостями світі?