Кілька років тому, коли видавці після кількарічної перерви знову зацікавилися творчістю одного з найвідоміших українських прозаїків радянської доби, відбулася зустріч із ним в одній із київських книгарень. Пригадую, як я бігла туди і запитала дорогу в жіночки на вулиці. Назвала лише адресу і назву книгарні.

- Ви на зустріч із Загребельним? - запитала мене жінка.

- Так, - здивувалася я. - А як ви вгадали?

- Не тих авторів читаєте, - загадково усміхнулася жінка і витягла з сумки тоненьку книжечку. - Ось кого треба читати. А Загребельний - це вчорашній день.

Потім пояснила мені, як пройти, і розчинилася у натовпі. Книжечка виявилася збіркою віршів молодого харківського поета Сашка Ушкалова, а жінка - директором видавництва, яке видало книгу.

Я не встигла нічого заперечити їй, але досі переконана, що популярність книг Загребельного як у радянські часи, так і її несподіваний ренесанс тепер зовсім не випадкова. Адже він один із небагатьох авторів, який міг би за умов відповідної розкрутки стати українським Деном Брауном. Його твори б'ють рекорди популярності ось уже понад сорок років, він майстер вплітання філософської, історичної та іншої популярно-наукової інформації у свої пригодницько-історичні сюжети.

На презентації письменник спершу почувався трохи скуто, мабуть, відвик від публічних виступів, але потім розговорився і страшенно цікаво розповідав про механізми "пропихання" забороненого до літератури радянської доби. Ми домовилися з ним про письмове інтерв'ю, і Павло Архипович старанно відповів на кілька сторінок моїх запитань, а потім вклав написаний на друкарській машинці текст до конверта і відіслав поштою, не залишивши собі копії. Так це інтерв'ю перетворилося на ефектний початок якогось віртуального детективу, адже лист до мене так і не дійшов. Ми ще кілька разів порозпачали над цим по телефону, але спробу так і не повторили.

Сьогодні Павло Загребельний - не лише один із небагатьох авторів, які після успішного функціонування у радянському письменстві змогли пристосуватися і до нової дійсності, він один із найбільш популярних прозаїків. Його тексти перекладалися багатьма іноземними мовами і зокрема китайською, а останнє - показник неабиякої ринкової успішності. Загребельний - автор понад двадцяти романів. Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, у 2004 році нагороджений званням Героя України. Він народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині, воював, пройшов полон і концтабори. Був головним редактором "Літературної газети", секретарем правління Спілки письменників України, депутатом ВР СРСР. Найвідомішими його романами є "Диво" (1968), "Євпраксія" (1975) та "Роксолана" (1980). Серед написаних уже в роки незалежності творів популярністю користується "Тисячолітній Миколай" (1994). За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: "Ракети не повинні злетіти" (1965), "Перевірено - мін немає" (1966), "Лаври" (1974), "Ярослав Мудрий" (1982). 3 лютого письменник помер у віці 84 років.