У січні минуло два роки з дня її смерті. 1 березня виповниться 93 роки з дня її наро­дження, і саме у період поміж цими двома датами у Львові, рідному місті акторки, вирішено організувати кінофестиваль на її честь. Він триватиме з 5 по 11 лютого у кінотеатрі "Копернік".

 Справжня відомість прийшла до Фельдман лише в останні роки життя, після того як вона блискуче зіграла спершу бабцю Розалію у популярному польському телесеріалі "Світ очима Кепських", а згодом маляра Нікіфора, неповносправного жебрака з Криниці, картини якого стали справжнім відкриттям для світу через багато років після смерті художника. На момент зйомок серіалу акторці вже виповнилося 83 роки - доволі рідкісний, як для жіночої акторської кар'єри випадок, коли кар'єрний пік припав не на момент юності і зовнішньої привабливості.

Крістіна Фельдман відома насамперед як виконавиця шекспірівських ролей у театрі, а також епізодів. Вона знімалася у відомого польського режисера Єжи Кавалеровіча. Акторством захопилася ще з раннього дитинства і вже у п'ятирічному віці займалася у приватній львівській акторській студії. Закінчила театральний інститут у Варшаві, але дебютувала у Львові. Під час війни була зв'язковою. А у повоєнний час переїхала до Польщі, де працювала у театрах Лодзі, Щеціна, Ополя, Кракова.

У 80-х роках акторка мала проблеми зі службою безпеки після того, як підписала листа на захист автономії Познанського університету. Але попри контроль кореспонденції та часті обшуки у помешканні, а також намагання перешкодити в кар'єрі, вона не дала себе зламати. Від 1983 року постійно працювала у Новому театрі в Познані, біля якого після смерті акторки було відкрито її барельєф. Крістіна Фельдман померла від раку легенів, і її було поховано у костюмі з останньої вистави - монодрами "Все, що мені залишилося".

Вона належить до найбільш яскравих виконавиць ролей другого і третього плану, її "фірмовими" образами переважно ставали суперечливі характери, у яких ґротесковість змішувалася з серйозністю, ексцентричність зі спокоєм, фізична слабкість із силою та харизмою. У її репертуарі постаті графинь, жебрачок, громадських діячок, алкоголічок, убивць, суддів і королев.

У 2004 році у віці вісімдесяти восьми років Крістіна Фельд­ман уперше в житті зіграла головну роль Нікіфора Криницького у фільмі Кшиштофа Краузе "Мій Нікіфор". Величезний успіх фільму великою мірою завдячував її блискучій грі. Відразу ж після прем'єри на стрічку посипалися престижні міжнародні нагороди - відзнака фестивалю польських художніх фільмів у Ґдині (2004), Grand Prix міжнародного кінофестивалю "Стожари" у Києві, нагорода FIPRESCI фестивалю "Панорама Європейського кіно" в Афінах,  гран-прі міжнародних кінофестивалів у Чикаго, Манілі, Вальядоліді, Кришталевий глобус сорокового міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах (2005), престижна нагорода Дон Кіхота (2005), відзнака за головну роль ІV Міжнародного кінофестивалю  в Пуні (Індія), нагорода імені Кшиштофа Кес­льовського на 28 міжнародному кінофестивалі у Денвері (США).

Сюжетна лінія фільму майже дослівно взята із реальності, хоча багато кому ця історія і видається неправдоподібною. Не надто обдарований криницький художник Маріан Влосінскі, про якого у фі­льмі навіть його професор неуважно відгукується, що той - "ніхто", кидає власну творчість і приватне життя і починає опікуватися безпомічним і хворим Нікіфором, годує його, лікує, миє йому ноги і вчить не плутати рукомийник із пісуаром. Дружина Влосінского панічно боїться, що туберкульоз Нікіфора заразить двох їхніх дітей, і йде від чоловіка. Але Влосінскій не відмовляється від свого рішення і оформляє офіційну опіку над хворим.

"У 1947 році Нікіфор жебрав і малював, маючи до диспозиції саме такий вибір, залежно від настрою влади, яка забороняла йому то одне, то інше. Коли у нього конфісковували картини, він просив милостиню. І тоді на нього накидалися професійні жебраки. Нікіфор жебрав погано, зарозуміло і для власної приємності. Конкуренти підозрювали, що він приховує якісь скарби, а він відплачував їм погордою. Для нього не було місця на світі навіть серед жебраків. Щоб вижити, він змушений був переховуватися", - пише Анджей Банах, автор виданої у Варшаві у 80-х роках книги "Нікіфор". 

Саме ця книга, яка випадково потрапила до рук Йоанни Кос-Краузе, примусила її "перехворіти" Нікіфором, захопитися не лише його творчістю, а й мученицькою біографією. Вона роками носила цю книгу всюди за собою, намагаючись переконати знайомих й незна­йомих, що може існувати й інший світ, не схожий до того, в якому ми живемо, в якому "кожен кричить: "Кохай мене, а сам не вміє кохати", світ байдужий і жорстокий. Рішення написати сценарій і зняти фільм про Нікіфора було прийняте саме з метою протесту проти такого світу, з метою розповісти людям історію цього геніального жебрака, який був переконаний, що світ стане таким, яким він його намалює. Порівняння робіт художника із кадрами реальних краєвидів Криниці, які справді потроху позбуваються сірих фарб і стають схожими до яскравих фантазій Нікіфора - один із найвдаліших моментів фільму. "На двадцять років раніше від міжнародної виставки його робіт у Брюсселі Нікіфор намалював будинки, які міг би там показати, - пише Анджей Банах. - Він створив архітектуру, яку збудовано з висоти неба, вигаданого людиною".

Програма  фестивалю  польського  кіно

5 та 7 лютого

"Мій Нікіфор", реж. Кшиштоф Краузе, 2004, 96 хв.

6 лютого

"Це я, злодій", реж. Яцек Бромскі, 2000, 96 хв.

8 лютого

"Страхіття у Веселих Багнісках", реж. Анджей Бараньскі, 1995, 82 хв.

9 лютого

"Поїзд до Голлівуду", реж. Радослав Півоварскі, 1987, 92 хв.

10 лютого

"Над рікою, якої не має", реж. Анджей Баранскі, 1991, 85 хв.

11 лютого 2009

"Просто Крістіна Фельдман", реж. Гражина Пєчуро, 2006 - 2007, документальний, 58 хв.