У залах Львівського палацу мистецтв тривають виставки живопису Володимира Дорошенка і графіки та живопису “Він Вона” Андрія Саєнко-Вергуна.

Ось що каже про першу із них кандидат мистецтвозавства Ольга Луковська: “Творчість львівського художника та архітектора Володимира Дорошенка добре відома поціновувачам мистецтва. Пан Володимир регулярно експонує свої твори на персональних та збірних виставках, зокрема, у Палаці мистецтв, і кожен раз ніби звітується перед глядачами та самим собою про творчі здобутки”.

А подивитися, з її слів, справді є на що. Кольорові образи, народжені уявою автора, легко й красиво лягають на полотно чи папір. Важливим компонентом малярства В. Дорошенка є пленерні етюди. Пошук художніх засобів, форм, ритмів, колориту завжди спонукував митця до подорожей на природу, де було створено більшість його робіт.

А виставку графіки та живопису “Він Вона” анонсує сам автор Андрій Саєнко-Вергун: “Традиційний реалістичний підхід у творах багатьох сучасних художників, на мою думку, виродився в застосування трафаретних технологій, які заводять мистецтво в глухий кут. Я вважаю деструкцію (демонтаж закостенілого реалізму на першоелементи – лінію, пляму, фактуру, колір...) позитивним і вкрай необхідним підходом в актуальному мистецтві. Та на рівні змісту даного проекту найважливішим залишаються взаємини між Чоловіком і Жінкою. Чи підлягають вони мистецькій деструкції?

Хай кожен знайде свою відповідь на це запитання, переглянувши цикл робіт “Він Вона”.

Галерея сучасного сакрального мистецтва ІCONART (вул. Вірменська, 26) запрошує оглянути виставку Олега Денисенка “Тінi…”.

У творах Олега Денисенка неодмінно присутнє зображення людини, однак не в традиційному, а в сучасному його вимірі. Воно відіграє особливу роль – творить своєрідний каркас, просторову основу, довкола якої розгортається складна пластична розповідь, насичена безліччю деталей та чисельними атрибутами. Їх навмисна надмірна кількість немовби сковує рухи персонажів, формує своєрідну асоціативну проекцію на сьогоденний стан інформативно-психологічного перевантаження людини. Щодо образів, які на його роботах бачать інші, то художник цитує слова Пікассо про те, що “на моїй роботі зображено те, що бачать люди”. Як каже сам автор: “Я просто малюю, це мій світогляд, моє мислення, частина моїх думок, висловлена в різних матеріалах. Я насамперед графік, навіть якщо експериментую кольором, бо роботи мої достатньо монохромні, з використанням елементів графіки. У скульптурі трансформую графіку в тривимірне зображення. У левкасі передаю її завдяки стриманості кольору”.

Сьогодні о 17.00 в галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська, 35) студенти 5 курсу Львівської національної академії мистецтв кафедри графічного дизайну представлять свій семестровий проект з дисципліни “Ілюстрація” під назвою “Портрет та Стілець”. Виставка триватиме всього два дні, тож не проґавте! В рамках даного проекту перед вами постануть автопортрет та “ілюстрований” стілець. Портрет зроблено так, що дивлячись на нього ви свідомо вирушаєте в експедицію до неструктурованих раціонально-ментальних шарів атмосфери на пошуки власного Alter ego, швидше за все у певну епоху з усіма її стилістичними та естетичними притаманностями. Хто захотів, обрав собі за сталкера відомого художника. Також предметом нашого сьогоднішнього зацікавлення є стілець, що стоїть розмальований, проілюстрований, або виконаний у будь-який інший відомий сучасній візуальній культурі спосіб, проте релевантно до автопортрета.  

А 18 липня о 16.00 у арт-просторі “Щось Цікаве” (площа Ринок, 13)  відбудеться відкриття виставки фотопроекту-дослідження Ірини Брязгун та Мирослави Павлик “Жінка/Квітка”. Це серія чорно-білих фотографій, мета яких показати красу жінки, незалежно від її соціального статусу, роботи, віку, життєвих колізій чи непоправних втрат. Всього 13 портретів-диптихів – і 13 жіночих світів: зовнішньо сильних, але ніжних та трепетних всередині. Кожне фото – це невелика історія, інколи трагічна, інколи натхненна – та по-своєму прекрасна. Кожна з героїнь, обравши для себе квітку-символ, розкрила для світу те таємне “я”, що часто ховається глибоко всередині. 

“Ми свідомо просили кожну героїню самостійно вибирати свою квітку, – розповідає про роботи Ірина Брязгун. – І зізнаюся чесно, дівчата дивували нас: сильні та сталеві на вигляд жінки віддавали перевагу ніжним квітам, а тендітні дівчата, навпаки, тягнулися до спокусливих бутонів. Героїні розкривалися, розквітали, показували правдиві бажання. Навіть для них самих це було приємною несподіванкою”.

“Завдяки проекту ми познайомилися з різними жінками, – говорить Мирослава Павлик. – Кожна з них – боєць. Але в нашій теперішній реальності ми не завжди бачимо раниму жіночу натуру, яка ховається за бажанням допомогти та врятувати навколишній світ”.

Серед запрошених на відкритті виставки також будуть героїні, з якими матимете змогу поспілкуватися і дізнатись про емоції з перших уст. 

Цієї суботи і неділі, 18 і 19 липня о 18.00 Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької запрошує львів’ян і гостей міста на останню прем’єру 97-го сезону – драматичну притчу “Безодня”. Режисер-постановник цієї вистави – Орест Огородник, художник-постановник – народний художник України, лауреат Шевченківської премії Мирон Кипріян. 

Перед очима глядачів постануть дві сім’ї – такі різні та однакові. Їх зіштовхує доля для того, щоб вони навчились один в одного руйнувати стіни і йти назустріч. Двомовне середовище диктує не тільки правила, але й ставить кліше. Режисер намагається відшукати людяність за призмою болю та відчаю, відкрити любов до ближнього, до ворога, щоб у фіналі назвати його братом чи сестрою.

“Це вже четверта п’єса режисера та автора Ореста Огородника, яку ставлять у Національному театрі ім. М. Заньковецької. Усі пам’ятають широкий резонанс, який викликали вистави “Криза”, “Останній гречкосій” та “Блазні мимоволі” , – розповідає фахівець із зв’язків з громадськістю та роботи з п’єсою НАУД театру ім. М. Заньковецької Олеся Галканова. – Що ж до “Безодні”, то на нашу фінальну прем’єру 97-го театрального сезону ми запрошуємо вас і готові до діалогу…  Чи вона актуальна? – Так! Чи варто піднімати тему, яка справді болить і рана ще кровоточить? – Так! Чи це не популізм? – Ні. Просто погляд митця на факти та події, маленький аналіз і результат у драматичному рішенні”.