Вуді Аллен, кінорежисер, про Пенелопу, Скарлетт і Барселону

Сьогодні у Лос-Анджелесі мають оголосити номінантів на премію "Оскар" (докладно про номінантів - у суботньому числі "Пошти"). Швидше за все, у їх числі опиниться і нова стрічка Вуді Аллена "Вікі Крістіна Барселона", яка вже стала володарем "Золотого глобуса" у номінації "Найкраща комедія".

Двоє молодих американок - Вікі (Ребека Голл) та Крістіна (Скарлетт Йоганссон) - вирішують провести канікули у Барселоні, де знайомляться з художником Хуаном-Антоніо (Хав'єр Бардем). Він залицяється до Вікі, крутить роман із Крістіною і рятує від важкої депресії свою колишню дружину Марію-Єлену (Пенелопа Крус). У підсумку їх стосунки складаються з любовних трикутників та інших геометричних фігур, які важко визначити.

І, як завжди в Аллена, глядачам і смішно, і сумно. А що стосується акторів, то їхня гра - бездоганна.

Прем'єра картини відбулася на Каннському кінофестивалі, де Вуді Аллен розповів журналістам про свій новий фільм. До речі, картина мала від сьогодні стартувати в українському прокаті, але, на жаль, її реліз відкладено.

- Шведська сім'я, троє людей під одним дахом - це класична фантазія багатьох чоловіків. Пане Аллене, чи притаманна ця фантазія Вам і чи виникало у Вас бажання бути у цій трійці?

- Мені складно ужитись навіть з однією людиною. Упоратися з життєвими труднощами, з двома людьми поруч набагато тяжче, ніж з однією. Потяг героїв одне до одного створює необхідність упоратись з якоюсь певною життєвою ситуацією, нехай навіть і на короткий період часу. У реальному житті більшості людей не під силу дати раду з таким життям, адже це емоційно виснажує, але у фільмі все можливо. Тут я працюю з героями, які є більше ніж простими смертними. Пенелопа та Хав'єр - це актори, які дивляться на речі трохи по-іншому, ніж решта людей. Шкода, що в реальному житті нам важко впоратись із чимось подібним. Як я вже говорив, достатньо складно ужитись з однією людиною, а відносини з двома - це вже геометрично фатальна ситуація.

- Дивно, коли Хуан-Антоніо говорить Вікі, що їхні стосунки не мають майбутнього. Переважно такі репліки належать жінкам. Можливо, Ви навмисно сплутали ролі чоловіка й жінки?

- Герой Хав'єра - щира людина. Він відкритий з жінками. У нього немає місця злу та брехні. На початку фільму, коли він із американськими дівчатами вирушив на вікенд до Орв'єдо, він очікував лише приємного проведення часу: оглянути визначні пам'ятки, а потім разом лягти до ліжка. Романтично та приємно. А коли в нього виникають почуття до Вікі, він зупиняється, адже не хоче зіпсувати її стосунки з нареченим і розбити серце самому собі.

- Чому у фільмі так багато кохання і так мало трагедії?

- У фільмі багато романтики, але трагічне непомітно підкрадається. Я хочу, щоб глядач повністю насолодився романтичною історією з життя людей. Але коли ви додивляєтесь фільм до кінця, то виникають сумні та похмурі почуття. Якщо на хвилинку задуматись - у фільмі немає справді щасливих людей. Вікі повертається додому до нареченого, і, можливо, пізніше вона пожалкує, що зробила цей вибір. Крістіна не усвідомлює, чого вона хоче від цього життя. Марія-Єлена постійно чимось незадоволена. Кожна ситуація стає фатальною і створює такі ж ситуації для інших. Як героїня Пенелопи, так і герой Хав'єра є надзвичайно емоційними, сповненими пристрастю та почуттями. Їм важко бути щасливими. У кінці фільму особливо помітні трагічні моменти. Дві молоді жінки, які їдуть на літні канікули до Барселони, врешті-решт усвідомлюють, що у їхньому житті немає нічого цілісного.

- Ви знімали свої фільми у Нью-Йорку, Лондоні, а зараз обрали Барселону. Скажіть, будь ласка, чому саме це місто?

- Насправді, мені зателефонували з Барселони і запитали, чи не хотів би я зняти у них фільм. Я відповів: "Так, звичайно. Я люблю Іспанію, люблю Барселону. Моя дружина і діти з задоволенням проведуть у вас літо". Я написав сценарій, який би підійшов для зйомок у Барселоні. Якби сталось так, що мені подзвонили з Рима, Венеції чи Стокгольма, або ж ще бозна-звідки, я також би легко погодився. Мені випала дивовижна нагода, адже я особливо люблю деякі міста в Іспанії і зокрема Барселону.

- Іспанський уряд дав один мільйон доларів на фінансування Вашого фільму, що викликало хвилю незадоволення іспанських режисерів. Як Ви почували себе в такій ситуації?

- Добре. Фінансування фільмів мене не стосується. Я маю на увазі, що мені просто подзвонили і сказали: у нас є гроші, Ви хочете зняти фільм у нашій країні? Я не знаю нічого про фінансування мого фільму. Все, що від мене вимагали, - це приїхати і зняти фільм. Наскільки я знаю, жоден іспанський режисер не мав нічого проти мене. У нас не виникало проблем. Проте були добра воля та співпраця. Співпраця з людьми з вулиць Барселони, з урядом та з по­ліцією. Те, про що ви запитали, це лише чутки, які, напевно, розкрутила преса.

- Чи важко було знімати фільм у Барселоні через "жовту" пресу?

- Мені надзвичайно сподобалось працювати у Барселоні, адже це дивовижне місто, з прохолодним літом. У нас були першокласні актори та чудова команда. Ми працювали з професійними камерами. Кращого навіть і бути не може.

- А де Ви не хотіли б знімати фільму?

- У Росії. Я розповім вам цікаву історію. Багато років тому разом зі своєю сім'єю я подорожував Росією. Ми зупинились у Ленінграді і планували провести там п'ять днів. Пробувши там лише дві години, я підійшов до агента бюро подорожей, що був у готелі, і сказав: "Дістаньте мені перший же квиток, щоб швидше поїхати звідси. Мені все одно куди". Ця подорож була жахливою. З того часу я більше там не був. Мені розповідали, що тепер там усе змінилося, але я досить-таки полохливий мандрівник. Потрібно багато чого зробити, щоб я знову захотів відвідати Росію.

- Що Ви можете розповісти про свій новий фільм?

- Місце зйомок - Нью-Йорк. Це романтична комедія, де знімаються такі актори, як Ларі Девід, Еван Рейчел Вуд та Патріка Кларксон, яку я зустрів під час зйомок фільму "Вікі Крістіна Барселона". Сподіваюся, фільм змусить людей сміятися, якщо ж ні - я пропав.

- Правда, що Ви збиралися поставити оперу в Лос-Анджелесі?

- Я ніколи нічого не ставив за чужими сценаріями. Ніколи нічого не ставив у театрі, крім власних одноактних п'єс. І в опері нічого не ставив. Та й бачив їх усього пару штук. Але Пласідо Домінго, мій друг, дуже хоче, щоб я щось поставив. Я цього уникав, але вони запропонували мені поставити Пуччіні, де усього лише 10 персонажів, немає хорів. Я думаю, все вийде, хоч я і є новачком у цій справі. Я навіть запитав: "А на репетиціях теж співають?" Досі не розумію, як це все працює.

Десять найвідоміших фільмів Вуді Аллена:

"Сенсація", "Матч-пойнт", "Голлівудський фінал", "Знаменитість", "Мангеттен", "Кулі над Бродвеєм", "Все, що ви завжди хотіли знати про секс та боялися запитати", "Зелінг", "Ханна та її сестри",  "Чоловіки та дружини"