Час, який творять українці сьогодні, стає частиною великої книги величних міфів світу. Одним із найпереконливіших їх трансляторів у позачасову сферу був і залишається Шекспір. Українські події стають частиною світу великого драматурга, тому можуть бути описані та зрозумілі в категоріях незмінних у часі істин.

Ніколи ще так переконливо і сучасно не звучав Шекспір, як у драмі “Коріо­лан”. Вона допомагає відчути біль та глибину трагедії стосунків між особистістю і народом, зрозуміти природу зради і покаяння, знайти сили для громадянського подвигу та служіння народу.

Одним із кращих режисерських кінодебютів останніх років, який вдало поєднав дух авторського кіно і комерційну приваб­ливість, став фільм відомого британського кіноактора Рейфа Файнза “Коріолан”. Саме його ми сьогодні, 31 березня, дивитимемось і обговорюватимемо в кав’ярні “Штука”.

Сміливість режисера у виборі сценарію для дебютного фільму гідна того, щоби бути вплетеною в структуру цього фільму. Адже із Шекспіром, попри його фундаментальність, працювати важко та ризиковано. Розумів це і Файнз, бо сам грав на театральній сцені “Коріолана” понад десять років. Тому для підсилення оперся на добру команду, залучивши відомого сценариста Джона Логана (який своє уміння працювати з героїчним підтвердив сценаріями до “Гладіатора” та “Останнього самурая”) і чудових акторів Ванессу Редгрейв та Джерарда Батлера.

У результаті вийшов інтелектуальний та зрозумілий, динамічний і естетський водночас фільм. Такий, що сподобається не лише освіченим глядачам, але й таким, які далекі від Шекспіра чи духу антич­ності. Трагедія, що залишає надію. Драма, що хвилює кожного. Серед численних екранізацій геніального драматурга “Коріолан” Файнза, без сумніву, одна з кращих.

Понад те, Рейф Файнз створив потрібний не тільки для Європи і світу, але й для України фільм. Адже він занурює у простір героїчного, де вчинки та слова справді співвідносяться, де обов’язок (патріотичний чи родинний) – не пафосні слова, а директиви для дій. Ще кілька років тому застосувати це до української реальності було практично неможливо, тому ми могли відчути лише далекий голос відчаю, тугу за своєю батьківщиною, яка здається, вже давно випала з цього простору і рік за роком породжувала тільки жалюгідні карикатури на античних лідерів, політиків, героїв, мислителів. 

Але за останні півтора року українці ввірвалися у простір шекспірівської героїки і трагедії. Тепер голоси Донцова чи Ортеги-і-Гассета не лише відтворюють дух Шекспіра, але й стали реальними правилами життя нашого оновленого суспільства, яке, видається, поступово, але безповоротно віддаляється від суспільства споживання та розкрадання.

Напевно, це одна з причин, чому так притягує “Коріолан”. Одна, але не єдина. Значно важливішою є персональна спрямованість фільму. Адже саме ти як людина стаєш учасником великої драми. Саме ти як резонатор піддаєшся мові Шекспіра і цілковито занурюєшся в стихію слова, дії, музики, страждань, вчинків. 

Ти не просто співпереживаєш, як це буває з багатьма хорошими фільмами, ти проживаєш екранну драму як власну. Розумієш, що у житті завжди є місце подвигу та мужності, любові та мудрості, помилкам та каяттю, болю та терпінню. Власне тут, на нашій землі, де боги саме зараз розігрують черговий акт величної драми життя і вписують нашу історію у вічність.