Рятувати поранену душу і скривавлене тіло повинна культура. Вона насправді завжди це робила, бо то одна з її справжніх місій. У важкі часи культура може дати людині більше, аніж золото чи слава.

Сьогодні, 24 лютого, о 18.30 у кав’ярні “Штука” дивитимемося фільм Гарі Сініза “Про мишей та людей” – кінематографічний шедевр, один із рідкісних еталонів вдалого перенесення літературного твору на екран. У таких фільмах навіть не хочеться виокремлювати яскраві сторони, тому що він рівносильний у всіх аспектах – і щодо акторської гри, і щодо роботи оператора, і щодо музики.

Драма “Про мишей та людей” – одна з найбільш характерних і сильних повістей видатного майстра. Тож не дивно, що до її екранізації чи театральної адаптації приступали не раз. У цьому творі звучить надзвичайно жива мелодія краси людської душі та співчуття. Автор повісті – Джон Стейнбек – один із тих письменників, які завжди були поруч з людиною, сприймаючи її як таку, що постійно потребує допомоги. 

Нобелівську премію він отримав найперше за величезний гуманізм, за здатність бути поряд з тими, хто впав найнижче, кому довелося найважче. Усі, хто читав його романи і повісті, пам’ятають терапевтичну магію слова та вчинків героїв, ще довго відчувають хвилю доброти, яка переливається через сторінки.

Америка часів Великої депресії, коли мільйони людей опинились у життєвій скруті і були готові на все, аби вижити і прогодувати свої родини, – це ідеальний простір для експериментів над людськими душами.

Потреба повернути собі здатність розуміти ближнього, допомагати йому  особливо загострюється в часи змін, економічних або воєнних катаклізмів. Це ми вже сповна відчули у своїй країні.

Фільм “Про мишей та людей”, як і книга, розповідає про те, що бути добрим важче, аніж бути розумним, що дружба – це велике випробування, а справжнє співчуття є чеснотою обраних.

Ця кіноісторія, сподіваюся, не залишить байдужим нікого. Діалоги, життєві ситуації, акторські образи здатні відродити в кожному з нас ще більше того, за що ми так любимо життя і ближнього свого.

Невже ми, оголивши свої душі за останній рік, демонструючи сліпому світові дива людської гідності, не почуємо, не зрозуміємо, не відгукнемося на цей фільм?..