У той час як ми, українці, шукаємо шлях звільнення від нав’язаного минулого і власної слабкодухості, коли втретє за сторіччя намагаємося прокладати самостійну лінію в історії, два наші найближчі сусіди – алегорично і географічно ототожнені з діаметральною шкалою цінностей – дали нам приклади успішного поступу в бік раю свободи та пекла тоталітаризму.

Російську парадигму історії ми відчуваємо не лише через тремтіння залізом понівеченої землі, але й через завмерлу роботу думки багатьох наших співвітчизників та хворобливі химери сну, які вони прагнуть видати за дійсність.

Натомість польський досвід по-європейськи нерішуче, а все ж пропонує нам іншу парадигму, яка працює і точно відчиняє ворота свободи.

Польський рух “Солідарність” понад двадцять років тому з майже першого разу запропонував своєму народові формат перемоги в боротьбі з авторитарним режимом. Важливою складовою цього формату став лідер “Солідарності” Лех Валенса – простий робітник, у якому революційна атмосфера та колективна мрія пробудили сили націо­нального лідера. 

Саме йому і його боротьбі присвячена сьогоднішня зустріч кіноклубу в кав’ярні “Штука” (вул. Котлярська, 8). Тож запрошую вас о 18.30 долучитись до перегляду та обговорення біографічної драми Анджея Вайди “Валенса: Людина з надії”, яка вийшла в 2013 році у Польщі.

Анджей Вайда зняв цей фільм не лише для поляків, він дуже потрібний і нам, українцям. Ніби підтверджуючи це, рекламні плакати до цієї стрічки були виконані в жовто-синіх барвах.

Звісно, цей фільм, як і історія “Солідарності”, не є практичною книгою порад. Тому що кожен народ, як і кожна людина, нещасні по-своєму. Але, ймовірно, він може стати колективною книгою псалмів до народу, з якого черпатимемо віру та силу. Віру в перемогу і силу навчитися впроваджувати зміни, не обмежуючись півкроками та компромісами.

Як я уже зауважив, класик світового кіно Анджей Вайда створив не лише стрічку для “вузького вжитку”, тобто тільки для поляків. Це насамперед високохудожня розгорнута притча про пробудження лідера у звичайній людині. Історія про перетворення народу з розрізнених нерішучих одиниць на єдине та цілісне прагнення змін і звільнення. Майстерно стилізований під документальну хроніку фільм пульсує і розливається енергетикою дії. Водночас це роздуми про місце людини в історії. Увага режисера зосереджена не на канонізації лідера, його месіанстві та інших недоречних у правдивій історії речах. Його Валенса – це пересічна людина, до певної міри випадкова у своїй ролі, яка використала можливість і в результаті змінила історію не лише своєї країни, але й цілої Східної Європи.

Ми, продемонструвавши вже двічі, здавалося б, не меншого масштабу волю до перемоги, виявили в своєму тілі невиліковні або хронічно хворі регіони і такі важкі ментальні розлади, що енергії та подвижництва кількох мільйонів забракло, аби потягти цілу масу нездорової країни. В цьому нам складніше, ніж полякам. Але не може бути виправдань нашим помилкам у виборі лідерів революції та у власному небажанні викорінювати навіть найменші прояви зла – чи то корупцію, чи то національний нігілізм.

Фільм “Валенса” допоможе нам, додасть сил і головне віри у можливість не лише перемогти, але й докорінно змінити майбутнє нашого великого європейського народу. А для активної української молоді ця стрічка може слугувати посібником, “як робити політику”, з головним посилом, що найкоротший шлях у політику – з відкритим серцем. Недарма в назві фільму є фраза “Людина з надії”. Ми дуже надіємось…