Молоді, талановиті, креативні сестри Лаура і Крістіна Мартиросян представляли свою творчість на багатьох фестивалях, зокрема на “Джаз Коктебель”, Kharkiv Za Jazz Fest і нашому Jazz Bez.

А вже завтра, 1 лютого, з 19.00 на сцені Львівської філармонії вірменсько-український про­ект Laura & Kristina Mar­ti презентують нову ет­но-джазову програму і новий альбом Сhana­par. Окрім сестер, до нього залучені як львівські, так і київські солісти: Армен Костандян (дудук, дхол), Олександр Телепнєв (труба), Віктор Павелко (тенор), Наталія Лебедєва (клавішні), Ігор Закус (бас-гітара), Ігор Гнідин (барабани). 

На які експерименти наважились сестри в новому альбомі і чим дивуватимуть львівську публіку, Лаура і Крістіна розповіли у ексклюзивному інтерв’ю “Пошті”.

Л.М.: (Лаура Марті) – Сhanapar в перекладі з вірменської – “дорога”. Ми мали на увазі життя, життєвий шлях. У цьому альбомі ми розповідаємо про те, що є головним у житті, – батьків, сім’ю, Бога, вміння берегти і цінувати любов та любити. І, звичайно, про Майдан і війну, які відбувалися в Україні під час того, як ми записували альбом у студії. Всі ці передумови вплинули на рішення назвати альбом саме так – “Дорога”.

– К.М.: (Крістіна Марті) – Один поважний чоловік сказав слова, які закарбувалися в пам’яті: “Ми всі йдемо до одного й того ж, тільки різними шляхами!” Під час запису альбому ми замислювались над часом, який нам усім відпущено, безцінним часом, який дається для пізнань. 

Л.М.: – Ми працюємо у двох напрямках. Пишемо свої композиції, бо вважаємо, що важливо давати світові і людям нову музику. Окрім цього, працюємо з народним пісенним скарбом, дуже любимо пісні Комітаса і Саят, але аранжуємо і виконуємо їх по-своєму. Коли співаєш народну музику, немов чуєш у ній голоси мільйонів, немов співаєш не сам, а разом – хором із народом. Це доволі дивно, проте захопливо!

Щодо вокальних прийомів народної музики, то наш проект не є виключно вірменським. Загалом це європейська музика, тож не обмежуємося лише вір­менськими прийомами виконання – намагаємося експериментувати, створювати щось нове в звучанні, стилі. 

К.М.: – Працюючи в цих двох напрямках, маємо повну свободу самовираження і йдемо шляхом особливого бачення світу, в якому думка неподільна з емоціями. 

Л.М.: – Пісня вічна. В неї безліч життів. А оскільки маємо джазову освіту, то й підхід до мистецтва у нас джазовий. Нам до вподоби розглядати композицію під різним кутом зору. Сьогодні це може бути один склад інструментів, а завтра зовсім інший. Саме в цьому вся краса і принадність мистецтва.

Л. М.: – Bass song, з якою ми цього разу завітали до Львова, це програма із серії проектів Ігоря Закуса “Джаз Коло”. Вона складена з його авторських композицій і звучить виключно українською. Після першого концерту в Києві у Палаці “Україна” Ігор признався: я дуже радий, що довірив свої пісні саме тобі. До однієї з них, а саме Bass song, слова написала я. Решта текстів належить різним українським поетам. Причому народна пісня в програмі всього одна – “Пiд облачком”.

Л.М: – Мені у житті пощастило – мала чудових педагогів, які  вклали в мене багато любові та знань, за що їм дуже вдячна! Це і викладачка сольфеджіо  Євгенія Данилова (наша з Крістіною музична “хрещена мама”), і перша викладачка гри на фортепіано Жанна Піскарьова, і Сергій Давидов, і Володимир Птушкін. 

Спілкування та співпраця зі знаменитою піаністкою, композитором, педагогом Наталією Лебедєвою також багато чого мене навчили. Вона була моїм педагогом у ансамблі в Інституті ім. Глі­єра і навчила мене різних прийомів джазової композиції, не раз допомагала і радила у нашому із сестрою вірменському проекті. Саме завдяки Наталії Лебедєвій я почула творчість багатьох джазових виконавців. Господь подарував мені приголомшливих людей і педагогів!

Дуже люблю слухати Сару Вон, Еллу Фітцджеральд, Діану Рівз, Ді Ді Бріджуотера, Боббі Макферіна, Ала Джарро, Марію Жоао, Лені Андраде – цей перелік можна продовжувати. В академічній музиці віддаю перевагу творам Баха, Бетховена, Шуберта, Шопена, Ліста, Чайковського, Скрябіна. Їхня музика чудова! Це невичерпне джерело натхнення! 

К.М: – Я упевнена, що в житті нам трапляються саме ті люди, зустрічі з якими найбільше потребуємо для свого розвитку. Завжди буду вдячна Сергієві Прокопову, Олександру Барсегяну, моїм педагогам Наталії Гребенюк, Наталії Полусмяк і тим, про кого вже згадувала Лаура.

Із джазових виконавців для мене особливі Елла Фітцджеральд, Боббі Макферін, Ді Ді Бріджуотер, Чік Коріа, Рон Картер, а з класиків – Бах, Бетховен, Рахманінов, Хачатурян і багато інших.

Л.М.: – Ми виступали на багатьох джазових фестивалях, серед яких Alfa Jazz, “Джаз Коктебель”, Kharkiv Za Jazz Fest, CheJazzOpen, ArtJazzCooperations та інших. Завдяки їм у моєму житті відбулось багато приємних зустрічей та знайомств з унікальними виконавцями – Марією Жоао, Ді Ді Бріджуотером, Вадимом Неселовським, Андрієм Прозоровим, Лешеком Моджером. Виступали на одній сцені з Дживаном Гаспаряном, Джоном Скофілдом. А ще в дитинстві виступали перед Шарлем Азнавуром. Багато чого було, але ще більше попереду. І дай Боже, щоби у нас все вийшло, тільки б Господь нам дарував мир!

К.М.: – Забули додати: ми виступали й на Jazz Bez, який проводять у вашому старовинному і прекрасному місті.

А щодо легенд джазу, то  спілкування з такими приголомшливими музикантами, як Вадим Неселовський та Андрій Прозоров, дуже надихає. І взагалі будь-яке спілкування та співпраця розширюють межі творчості. Що й казати про честь зустрітися з легендою джазу!

Л.М: – О, мені хотілося б зустрітися на одній сцені з дуже багатьма музикантами. Адже кожен митець – це немов нова цікава книга. Співпрацюючи з талановитими творчими людьми, водночас розвиваєшся разом із ними. Було б добре, якби в українських музикантів з’явилася можливість регулярно брати участь в концертах і презентувати свої проекти за кордоном – не тільки на європейських, а й на американських фестивалях. Ми хотіли б, щоби нас підтримувала держава, щоби в Україні з’явились фахові менеджери, які займаються просуванням українського джазового мистецтва. 

На жаль, зараз український музикант не котирується, та й матеріальний рівень у нашій країні нижче середнього. Мало що можемо собі дозволити… Запросити зірок за великі гроші – це в нас можуть, а от вкладати кошти у розвиток свого, українського джазу, показувати його світові – проблема. Мені подобається те, як поляки підтримують і люблять своїх вітчизняних виконавців. Щиро сподіваюся на такі зміни в нашій країні! У нас музикант займається “продажем себе”, звісно ж, як виконавця, коли повинен займатися тільки музикою. А організація концертів і вирішення різних організаційних питань – це робота менеджера.

К.М: – Джазова культура в Україні справді ще в процесі розвитку. Сподіваюся, мистецтво розвиватиметься. Дуже хочеться слухати один одного, спілкуватися, співпрацювати з іноземними виконавцями. Адже це так важливо для будь-якого музиканта – обмінюватися досвідом. І, в принципі, відчувати підтримку на державному рівні та свободу.