Коли серце рветься від болю і переживань, коли пульс відлунює словами гімну, коли кожним кроком намагаєшся наблизити перемогу, потрібно не забувати вливати в душу добро. Воно скріпить такі потрібні силу і твердість в твердий сплав. У переможців завжди глибша криниця добра. А зло завжди програє.

Сьогодні о 18.30 у нашому кіноклубі дивитимемося фільм саме про це. Драма Зази Урушадзе з дивною назвою “Мандарини” – насправді одна з найсильніших стрічок року, знята в кращих традиціях грузинського та європейського кіно.

Це дуже потрібний українцям фільм. Навіть більше – потрібний і для притомної меншості росіян та всіх народів, уражених бацилою тоталітаризму. В координатах війни і ненависті він робить дуже невдячну, але потрібну справу – вибудовує лінію примирення і поваги. Добро у цьому фільмі проступає крізь залиту кров’ю та люттю землю. Християнські цінності взаємного пробачення та любові до ближнього повільно проростають в понівечених тілах і душах злих чоловіків.

Дивне на перший погляд творче поєднання грузинських та естонських кінематографістів – насправді одна з підвалин успіху фільму. Складна і часто трагічна історія грузинського народу робить його кінематограф особливо органічним у таких темах. А естонська доля (північноєвропейська країна, яка пройшла випробування радянським режимом, зберігши протестантську етику та європейську душу) дозволяє проектувати такі події в площину правди. Дві маленькі країни створили велике кіно, що ввійде до світової класики.

Вийшов тонкий поетичний, насичений глибокими символами та справжніми переживаннями фільм про Абхазію – землю, яку Грузія втратила на початку дев’яностих. Втратила через втручання російського імперіалізму, чеченських найманців, місцевих сепаратистів та безпорадність власних лідерів. Вражаюча історія, яка трапилася в селі естонських переселенців, драматичний трикутник між представниками грузинського, естонського та чеченського народів прив’язує цю нещасну тепер землю як до материнської Грузії, так і до європейських цінностей.

Фільм разить, щемить і очищає. Здається, навіть має силу по-справжньому змінювати людей. На мою думку, “Мандарини” – кращий цьогорічний претендент на високу відзнаку “Оскар” за іноземний фільм. Маю надію, що так і буде.

Треба розуміти, що такі фільми неможливо зняти під час війни чи навіть одразу після її закінчення. Тому українці прийдуть до такої ж сили власного шедевра тоді, коли рани загояться. А до того потрібно перемогти зло…