Сьогодні о 18.30 у кав’ярні “Штука” (вул. Котлярська, 8) відбудеться чергова зустріч поціновувачів доброго кіно. Цього вечора Кіноклуб Олега Яськіва пропонує для перегляду і обговорення  один з кращих фільмів року, що минає, а саме “Юність” Річарда Лінклейтера. 

Цей режисер – далеко не початківець у кіно, він довго йшов до свого тріумфу. Майже кожен його фільм – це актуальна картина життя сучасного американця, знята сміливо та безкомпромісно. Такий авторитет режисера як чесного митця зобов’язує розвиватися і прагнути нових вершин.

Видається, що в новому фільмі “Юність” Лінклейтер досяг максимального ефекту присутності реальності в художній вигадці – до певної міри віртуальному світі, яким залишається кінематограф.

Ключем до успіху кінострічки став сміливий експеримент, на який пішов режисер, коли вирішив зняти життя дитини (а точніше дітей – брата і сестри) впродовж 12 років, починаючи з дитинства (шести років) і до повноліття. Формально камера лише періодично спостерігала за життям однієї сім’ї – очима дітей, а в результаті вийшла правдива історія сучасної людини, в якій кожен зможе впізнати щось своє. 

Ми, здавалось би, просто стежимо за перетворенням дитини на юнака, за історією дорослішання хлопця і дівчини, але насправді переглядаємо й своє життя. Такий підхід – ніби сповільнена машина часу, за допомоги якої нас повернули в дитинство і дали змогу знову його прожити. Маємо розгорнутий міф – одночасно про дорослішання та старіння, розказаний простими словами, зі сльозами, приватними таємницями та особистими невдачами.

За ризикованими намірами та грандіозним результатом цей фільм можна назвати справжньою революцією в сучасному кіно. Можна тільки дивуватись, що людство йшло до цього більше ніж сто років. Але маємо чого радіти, бо нарешті отримали першу успішну спробу такого “живого” кіно. 

Зроблений за 39 знімальних днів (що для сучасного кінематографа феноменальна швидкість), але впродовж 12 років (!), цей фільм охопив життя кількох поколінь: дітей, їхніх батьків, родичів, сусідів і таким чином відобразив більшість універсальних проб­лем родинного життя та юнацького дорослішання, а найголовніше – дав нам відчуття моменту часу, в якому живемо. Причому режисер свідомо уникнув стереотипів і схем на кшталт статевого дозрівання, першого сексу, наркотиків і т.д.

Саме таке кіно повертає здатність по-справжньому співпереживати, сміятися, плакати. Переконує, що найважливіше в житті – це “потік часу”, який проживає кожен, але далеко не кожен його відчуває.