Біографічний жанр – один із найскладніших у кінематографі. Незважаючи на велике розмаїття фільмів, хороших серед них – таких, що виходять за межі жанру розповіді та виростають у репліку часу чи навіть епохи, мало. А добрих фільмів про кінорежисерів майже немає. 

Адже розкодувати формулу кіногеніїв їхньою ж мовою складніше, ніж видається на перший погляд. Біографія – це завжди ґерць двох особистостей по обидва боки камери, у якому автору, щоб досягти успіху і уникнути банального клішування, потрібно представити нові грані таланту свого візаві, які оживлять його перед глядачем та знову перетворять з ікони на людину.

Та саме біографічний фільм ми дивитимемось сьогодні о 18.30 у кав’ярні “Штука” (вул. Котлярська, 8). А якщо точніше – “Гічкока” Саші Джервані. Альфред Гічкок не потребує особливого представлення. Проте не полишає відчуття, що сприймається він більшістю дещо тенденційно – як автор еталонних фільмів жахів. Насправді це не зовсім так. Вплив цього режисера на увесь кінематограф, а не лише на жанр (трилер) неможливо переоцінити. Без його багаторічної творчості, яка почалася ще в часи великого німого кіно і тривала до шістдесятих, кінематограф був би іншим.

Розгорнутий епізод з життя геніального кінорежисера, коли він працює над створенням одного зі своїх найвідоміших фільмів “Психо”, стає декорацією для екзистенціального занурення в характер людини, яка багато в чому визначила хід кінематографа та стала символом цілої епохи чорно-білого кіно.

Відсутність серйозного досвіду в Саші Джервані лише допомогла цьому режисеру зняти по-справжньому добрий фільм, який став однією з найсерйозніших кіноподій останніх років. Блискучий акторський ансамбль, гра Ентоні Гопкінса, Гелен Міррен і Скарлетт Йогансон, стильні та глибокі діалоги, стриманий британський гумор, шанобливе відтворення деталей, звичок, кольорів, навіть дрібничок створили цілком автентичну атмосферу часу та людини у своєму часі. 

Ні грама фальші та перебільшення! Нічого зай­вого, кон’юнктурного! Ретельне повернення людської природи до іконописного і від того дещо схематичного образу класика!

За такими фільмами хочеться спостерігати з насолодою освіченої людини, з якою говориш однією мовою. В такому часі хочеться жити, якщо, звісно, цінності сім’ї, шлюбу не перестали бути штучними. Мені часто доводиться повторювати, а вам переконуватися, що доброго кіно – такого, щоб було вільним від комерційних банальностей та арт-гаузних маскувань бездарності, мало. 

І тому кожного разу радієш, що уже вкотре знайшовся фільм, яким просто необхідно ділитися з людьми, закоханими в кіномистецтво.