Брати Капранови, письменники, про культурне лихо,  літературне кобзарство та забуті таланти українських жінок

Улітку видавці й письменники брати Капранови побували в нашому місті, рятуючи його від культурного лиха. Корисний досвід Львова незабаром перейняли й у Києві: до річниці надзвичайних зборів "Україна - зона культурного лиха", ініціаторами яких  наприкінці листопада минулого року були брати Капранови, оргкомітет підготував коштовний подарунок київській владі: фотоальбом знищених нею книгарень передано до Київської міської держадміністрації під час проведення конференції "Сталкери в зоні культурного лиха". Аналогічний проект ініціювали у Львові на кілька місяців раніше. Щоправда, реальних результатів акція так і не дала: фуршет з нагоди відкриття Форуму видавців у напівзруйнованій колишній книгарні, що десятиліттями розташовувалась на розі площі Ринок і вул. Руської, трохи нагадував бенкет під час чуми.

- Львів насправді вже давно в зоні культурного лиха, - вважають літератори та ініціатори  акції "Україна - зона культурного лиха". - На сайті проекту, cultura.net.ua, він, здається, на другому місці за кількістю скарг. Але що таке кількість? Невже те, що з Луганська на­дійшло лише 4 скарги, означає, що в Луганську з культурою все гаразд? Ні, це свідчить лише про свідомість львів'ян: вони бачать лихо і не хочуть з ним миритися.

Так, у Львові знайшлася людина (голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк - "Пошта"), яка сфотографувала місця, де колись були книгарні, й випустила альбом "Втрачені й забуті книгарні". Повернувшись до Києва, ми зробили те саме. Київ залишається книжковою провінцією, порівняно зі Львовом. Форуму там немає, а всі книжкові виставки із ним і поряд не стояли.

- У той же час, часто доводиться чути думки про те, що Львівський форум видавців занепадає. Яким є Ваше враження, як активних щорічних учасників?

- Якщо й занепадає, то з двох причин. По-перше, форум переріс саме приміщення Палацу мистецтв. Людям доводиться рухатися в такому щільному натовпі, що вони нічого не встигають побачити. А по-друге, припинили зростати самі українські видавці. Бо що є форум? Це всього-на-всього зліпок із актуальної книжкової ситуації в Україні, він не продукує книжок, а показує те, що є. Натомість, форум дуже багато виграв від проведення в його межах літературного фестивалю, активними учасниками якого будемо цього року і ми.

На форум ми приїхали на зеленому "Запорожці", стали коло воріт і чесно продавали свої "Нові розділи до "Кобзаря 2000". Оскільки вже давно пересвідчилися - треба брати книжку і йти до людей. Ніхто спеціально не прийде до тебе її купувати.

Звісно, Львівський форум багато в чому є винятковим. Люди сюди й справді приходять за книжками. Але в будь-якому іншому місті книгарні відвідують дуже мало. Тому що й книгарень мало і потреба в книжці зникла - через те, що не було пропозиції. Тож най­кращий спосіб популяризації літератури сьогодні - брати книжку і йти до людей. Це ми спробували торік у Рівному, на День міста - на центральній площі з мегафоном, потім - на "Країні мрій" у Києві, де орга­нізували вже масовий письменницький вихід у народ.

Ми це називаємо "кобзарством". Коли сідаєш із книжкою, і твоє завдання - зупинити людей. Без аншлагів, без квитків ти повинен переконати людину віч-на-віч. Це фактично та сама кобзарська історія, тільки без кобзи. І письменникам часто вдається подолати в собі навіть природну скромність.

Не можемо сказати, що коли ми спробували щось подібного у Львові два роки тому, нам говорили лише приємні речі. Галичани ж - люди щирі. Але за три дні нам вдалося продати тисячі примірників. Не знаємо, чи повторимо успіх цього року: у цієї книжки немає такої провокативної обкладинки.

-... Натомість на ній зображено братів Капранових із музичними інструментами: одного - із гітарою, другого - зі скрипкою. Це реальні фото чи колаж?

- Ні, фото реальні, й інструментами ми володіємо. У юності так заробляли, тож досвід кобзарювання у нас був. Віталій грав на гітарі, а Дмитро - на скрипці та банджо одночасно. В Москві виступали, в Києві, в Одесі. Вистачало нам і на поїзд, і на горілку. Не знаю, чи відновимо свої музичні кобзарські виступи, поки що з книжками кобзарюємо.

- Нещодавно Ви оголосили про початок ще одного проекту під назвою "Літературна дегустація в Iнтернеті". Потенційним читачам, аби вони не купували кота в мішку, пропонуватимуть фрагменти нових творів...

- Така ідея виникла, оскільки ми багато спілкуємося із читачами. Дуже часто люди підходять і запитують - про що книжка. І ти повинен стисло розповісти, тому що вже підходять нові читачі. А уявіть собі молодого письменника, який хоче, щоб його книжку купили... Він мусить дати "продегустувати" її в Інтернеті.

- А відьомство є у Вашій новій книжці?

- Поїдьмо в будь-яку область України і запитаймо, чи є у них відьми? Містичні історії трапляються всюди, трапляються і в нашому житті, й описані вони, ясна річ, у новій книжці. Перша - про відьму, котра була водночас лікарем-гомеопатом. Причому, відьмою вона стала випадково. Мабуть, і у вас відомо, що коли відьма помирає, вона мусить комусь передати свої знання. Якщо немає кому, то вона дуже мучиться, не може спокійно померти і тоді передає знання "на дошку". Пускає її річкою. І перша жінка, яка впіймає цю дошку, отримує її магічну силу.

Насправді, відьма є головною дійовою особою української містики. Особливо на півдні України. Маги-чоловіки в українській міфології взагалі трапляються рідко, хіба що мольфари у Карпатах. А от українська жінка наділена неймовірною силою. Причому кожна жінка це знає, але, коли існували містичні практики, знала також, як цій силі дати раду. Сьогодні ж жінки можуть, але не вміють. Мають силу, але не знають технологій. Кожна може стати красунею, коли вона того хоче. Може розганяти хмари, але не знає як.

- До Вас часто звертаються автори передач на кшталт "Неймовірно, але факт"?

- Звертаються, але тільки у зв'язку із тим, що ми - близнюки - одружені з близнючками. Це наша друга спеціалізація (сміються). Ми, як люди свідомі, спеціально шукали "своїх" близнючок. З однієї простої причини: знаємо, що українські жінки дуже сильні. І, як би ми не опиралися, "розтягнуть" нас. Тому єдиним виходом із ситуації було знайти собі в дружини сестер, а бажано також близнючок - тоді вони будуть менше нас роз'єднувати. Спосіб пошуку тоді був єдиним і дуже простим - у рідному Очакові на пляжі, серед відпочивальників.

- Експеримент вдався?

- Ну, як бачите. З того часу вже двадцять років минуло.