Музей етнографії та художнього промислу запрошує оглянути нову фотовиставку “Чорно-біла Чехія (природа-поезія-політика)”. 

До експозиції ввійшли три серії фотографій – „Праліс Міонші” (Роман Бурда, Володимир Біхлер), „Таємниця” (Ігор Малієвський) і „Виведення радянських військ” (Дана Кіндрова).

Світлини Володимира Біхлера з першої серії зроблені в минулому десятилітті у лісі Міонші, що неподалік Верхньої Ломни, – останньому неушкодженому первісному мішаному лісі, який був типовим для Моравсько-Сілезьких Бескидів. Міонші зберігся недоторканним завдяки лісничому Антоніну Гаунолду з Ломни. Чоловік домовився з останнім власником Тешинських палат, ерцгерцогом Бедржіхом Габсбурзьким, щоб ліс доглядали як зразковий об’єкт для майбутнього покоління лісничих.

А чим вабить Міонші фотографів? Насправді майже ніде не можна побачити штучно створених сюрреалістичних пейзажів. Прекрасні живі дерева у мальовничих скупченнях, неймовірно могутні стрункі ялинки, ніби лускою вкриті явори в тісному сусідстві з умираючими та вже мертвими деревами – трьохсотлітніми свідками – створюють атмосферу понурої величі та жалюгідної незначності людського життя. Однак, коли вийдете на Велику Поляну, все зміниться. Вас переповнить відчуття безмежного простору, свободи, спокою та смиренності. Крім того, в первісному лісі “немає навіть двох подібних миттєвостей”. Динаміка змін архаїчного, здавалося б, незмінного середовища така неймовірна, що для фотографа цей ліс стає невичерпним джерелом натхнення. 

Роботи з другої серії – “Таємниця” створив чеський поет і фотограф українського походження Ігор Малієвський, який співпрацює з низкою видавництв, що популяризують мистецтво і художню літературу, чеським радіо і празьким театром “Арха”, а ще пише вірші та оповідання. Представляв свої роботи у багатьох фотогалереях США, Європи та Азії. Фотографує на плівку і вручну збільшує світлини у малих періодичних виданнях.

Ось що розповідає про роботи Ігора Малієвського письменник Вацлав Кагуда: „Безпосереднє минуле – ще тепле, воно помалу вистигає від діяльності нашого мозку, куди прийшло через очі, залишаючи відбиток постійно незбагненної сучасності. Це фотографії Ігора Малієвського.

Яке це загадкове спонукання, потреба впіймати, назвати світ? Можливо, творення світу ще не закінчилося, досі триває… Так, ми – складна істота – Людство, ми шукаємо рухливу, дзеркальну поверхню часу. Ми подорожуємо берегами, залишаючи після себе глиняні таб­лички, ієрогліфи і піраміди, статуї ангелів зі зламаними крильми і картини, книги і нотний папір. Чи це якийсь інстинкт? Завдання, запрограмоване в нашій душі?

Що власне відбувається, коли дитина, повертаючись додому з забави, побачить у сутінках сяючі ряди вуличних ліхтарів, раптом вперше усвідомить своє існування? Розженеться вулицею додому, щаслива аж летить – серце наповнене загадковістю”.

Третю серію фоторобіт – “Виведення радянських військ” створила Дана Кіндрова, яка почала знимкувати у вісімнадцять і завжди займалася чорно-білою фотографією. Виведення радянських військ є, поза сумнівом, однією з найважливіших подій чехословацької історії. На тлі процесів, що відбувалися на той час у світі, цю подію можна вважати своєрідним передвісником розвалу радянської імперії. Для народів Чехії та Словаччини він став насамперед довгоочікуваним моментом відновлення свободи та суверенітету держави. 

Картина жалюгідного становища й апатії радянських військовослужбовців на тлі застарілих куліс комуністичної пропаганди сприймається не лише як символ наближення агонії тоталітарної системи – вона викликає співчуття до долі простих людей, які часто стають маріонетками у великих політичних спектаклях.