Зараз багато людей потребують внутрішнього спокою і тиші, хочуть почути себе, ближнього, світ зрештою. Готуються померти, щоб могли жити інші. Готуються жити по-новому, бо зрозуміли, що по-старому вже не зможуть… 

Фільм “Голгофа” – немов знак від великого архітектора світу, що нас почули. Взагалі закрадається пі­дозра, що якесь провидіння надихає наших сучасників на фільми, в яких людина може побачити слабке світло з майже замурованого виходу.

У новому фільмі ірландського режисера Джона МакДона кінематограф набуває такої ж переконливої сили, як і найкраща література чи музика. У ньому рівно стільки слів і звуків, щоби глядач по-справжньому залишився наодинці зі собою і зрозумів невідворотність відвертої розмови з власною совістю.

У “Голгофі” майже немає контрастів. Усі персонажі подібні до тих, що оточують нас у повсякденні, різні в своїй доброті та схожі в грішній природі. Фільм проникає в усі закутки людської душі, байдуже проминаючи суєтність і марнославство цивілізації успіху, якою вважає себе сучасна Європа. Так ми опиняємося в понадчассі, де важливими є тільки наші вчинки, ставлення до ближнього, здатність терпіти, спроможність пробачати і готовність померти.

Відверте бажання розкрити таємниці людської душі робить фільм “Голгофа” універсальним сповідальником. У той же час ідеально відтворена візуально-акустична атмосфера сучасної Ірландії, реалістичний сюжет. Бездоганна культура фактурної відповідності персонажів не дозволяє кінострічці завалитися в непереконливе моралізаторство і догматичне занудство, а навпаки, робить цікавим кожен кадр. 

Релігійна тема головна, проте не домінувальна, соціальне спрямування відчутне, але не дратує, сценарій правдивий і динамічний, без жодних комерційних компромісів. Історія священика, який очікує на власне вбивство і має на це сім днів, набуває знаковості універсальної притчі про любов і ненависть, помсту і прощення, доброту і байдужість.

У “Голгофі” маємо справу з концентратом мистецтва кіно, який можна “розливати” в інші фільми, наповнювати їх бодай якимось значенням.

Не варто підкреслювати, якою важливою є ця стрічка для українців саме зараз. Ми всі відбудовуємо в собі нову людину – без чітких орієнтирів та зразків, бо вже зрозуміли, що в Європі така ж криза людської душі, нехай і прихована, нехай і виражена в не такій жорстокій формі.

Цей фільм можна смакувати по словах, кадрах, навіть паузах, які береш для роздумів. Такий ефект – ознака справжнього високого  кіно. Тому й з’являються такі кінострічки вкрай рідко. “Голгофа” обов’язково стане класикою кіно, і ваші діти та внуки  так само переживатимуть катарсис від її перегляду через десятиліття.