Маркус Белльгайм, німецький піаніст, про Моцарта, Мессіана і сучасну музику

Попри доволі молодий вік (Маркус Белльгайм народився 1973 у Гамбурзі), цього піаніста вже не перший рік вважають одним із провідних у світі інтерпретаторів та знавців музики Олів'є Мессіана. В 2000 році він отримав Гран-прі на конкурсі Олів'є Мессіана в Парижі із рук самої Івонн Лоріо, вдови та неперевершеної виконавиці форте­піанних творів видатного французького композитора ХХ ст., більшість із яких він писав саме із думкою про неї. Окрім цього, Маркусу Белльгайму пощастило ще й навчатися в Івонн Лоріо. Про свій досвід, враження та міркування з приводу музики Мессіана й не лише він поділився із кореспондентом "Пошти".

- Справедливо вважають, що до музики Мессіана піаністи (і то далеко не всі) приходять дуже поступово, аби осягнути її, потрібно мати неабиякий життєвий та творчий досвід. А коли вперше зацікавились цими творами Ви?

- Насправді в дуже ранньому віці. Мені було 11 чи 12 років, коли я вперше почув у церкві свого рідного міста невеличку органну п'єсу Мессіана. Й вона стала для мене немов одкровенням. Тоді я вже навчався музики, жив у світі Шуберта і Брамса і раптом познайомився із чимось кардинально новим, відмінним від усього, що чув досі. Мабуть, саме той момент і став імпульсом до моєї наступної кар'єри.

- Але Ви й досі практикуєте поєднувати в одному концерті, в одній програмі два світи - наприклад, твори Моцарта й Мессіана...

- Так, це справді два світи. Навіть два космоси. Але є і те, що їх об'єднує - особлива легкість. Легкість музики, легкість світосприйняття. Насправді, думаю, саме в цьому Моцарт є джерелом для Мессіана, його початком і закінченням.

- Часто слухачі говорять Вам після таких концертів, що чули "зовсім іншого Моцарта" і "зовсім іншого Мессіана"?

- Доволі часто. На мою думку, вони звучали б зовсім по-іншому, об'єднані в інших програмах. А так складається своєрідний феномен: і виконання, і сприйняття.

- Сьогодні серед виконавців дуже популярною є тенденція виступати на концертах з оркестром без дириґента, переймаючи на себе ще й керівні функції. Вам доводилось експериментувати в цій площині?

- Так, доводилось (смієть­ся). Принаймні Моцарта я вже колись виконував без дириґента.

- Тож не можна сказати, що Ви є фахівцем вузького профілю, тобто інтерпретатором лише сучасної музики. Та все ж - чим, на Вашу думку, є музика сьогодні?

- Це складне питання. Хоча... в ній не більше напрямків і стилів, аніж було в попередні епохи, просто ми про них значно менше знаємо. На моє переконання, ми повинні слухати і, що найголовніше, розуміти  музику нашого часу, відкривати в ній нові перспективи, бо без цього неможливим є розуміння самої епохи, в якій зараз живемо.  Із сучасних композиторів найближчим мені є, мабуть, Вольфганг Рім (Німеччина). А от концертні програми намагаюся складати за принципом контрасту - поєднувати музику сучасну та з попередніх епох.

- Вам пощастило навчатися в Івонн Лоріо - вдови, музи та неперевершеної виконавиці Олів'є Мессіана. Які таємниці, які ключові поняття дали Вам ці уроки?

- Івонн Лоріо передовсім навчила мене свободи. Вона ніколи не тиснула, не вимагала наслідувати власного еталону, хоч є усесвітньо відомою піаністкою, найкращою виконавицею Мессіана. Та насамперед Івонн Лоріо спонукала до пошуків власного стилю, який я сьогодні і намагаюся реалізувати.