Днями в книгарні “Є” відбулася зустріч з відомим письменником Тарасом Прохаськом, під час якої він представив власну книгу “Ознаки зрілості”. Автор охоче розповів про неї, а його монолог плавно перейшов у бесіду. Назву для книги обрав не він, а видавці.

“Ознаки зрілості” – це й назва одного з оповідань, що ввійшли до книги. У ньому автор описує одну ознаку особистісної зрілості: що більш зрілою стає людина, то менше їй подобається усвідомлювати те, що її б’ють. З віком особа починає розуміти: крім бійки, існують інші методи і способи щось пояснити. 

Сам Тарас Прохасько признається, що вважає себе інфантильним і зовсім не бажає одного дня стати “зрілим” письменником. Він певен, що літератор має постійно вчитися і розвиватися, а не диктувати іншим правила писання.

Писати стандартні романи автор наразі не хоче. “Я давно зрозумів: усі цікаві, важливі й змістовні твори давно написані, і якщо я захочу написати ще одну книжку, то це нічого не змінить. Тому мені захотілося написати щось таке, чого я ще не читав, – каже письменник. – До книги ввійшли одна повість і п’ятнадцять оповідань. Може, “повість” і “оповідання” – не зовсім вдалі терміни на означення цих творів, адже я не пишу характерні повісті з динамічним сюжетом і описом характерів героїв. Повістю я називаю такий твір, який можна розбити на кілька окремих оповідань”. А самі оповідання, зі слів автора, ділити не можна, бо вони є найменшим самостійним твором. 

Під час зустрічі Тарас Прохасько розкрив секрет оригінальності своїх творів – вони повинні підштовхувати людину до самоаналізу, роздумів про власне життя, до протиставлення подій сучасного світу подіям, описаним у творі.

Особливих тем для написання автор не обирає: “Пишу про те, що мене цікавить у цю мить. Наприклад, зараз мене дуже цікавить історія думки. Адже до кожного з нас сотні разів на день приходять різні думки, і з ними можна поводитись по-різному. Ми не звертаємо на це уваги, але кожна думка має свою історію, своє власне життя. Мене цікавить цей процес – як людина думає, як сприймає факти і як розвиває конкретну думку”.

Тарас Прохасько не придумує сюжету наперед, бо вважає, що письменник тільки моделює ситуацію, а герої самі роблять вибір і вчинки. Щоправда, для цього автор мусить дуже добре знати героїв: як вони поводяться у певних ситуаціях, яким було їхнє минуле, як вони живуть, про що думають, чого ніколи не зможуть зробити тощо. Більшість цієї інформації не ввійде у твір, але саме ця, попередня, робота є найголовнішою.

На запитання про зрілість української нації письменник відповів: “Те, що зараз відбувається, це окремі сходинки до набуття зрілості. Думаю, що навіть Янукович був для нас корисним. Він дав нам гарний урок, і тепер ми можемо зробити хороші висновки”. І додав, що зараз Україна подібна на мішок, у якому є все: від речей першої необхідності до мотлоху. “Іноді треба щось викидати. Я не знаю, що саме наша нація мусить викинути і не бачу готовності відмовлятися від чогось радикально, – веде далі він. – Думаю, що Янукович – це єдине, від чого ми по-справжньому відмовилися”. 

Але про Небесну сотню і революцію, на його думку, писати ще зарано. Треба залишити час і митцям, і читачам, тому що спершу потрібно осмислити все те, що сталося. На одвічне питання “Що таке поезія?” Прохасько відповів: “Поезія – це реалізація несказаного. Якщо вірш звучить “Весна уже відмиготіла”, ти думаєш не про весну, а про щось зовсім інше. Знаєте великий винахід скульптора Архипенка? Він зрозумів, що значною частиною скульптурної композиції є порожнина. Так і в поезії – найважливішим є те, що залишається між рядками”.

Взагалі впродовж півторагодинної зустрічі письменник встиг поділитися думками про багато що: окрім літератури і подій в країні, розповів про ставлення до алкоголізму і шкідливих звичок, про дружбу із Сергієм Жаданом і “передбачення” майбутнього, що іноді трапляється у письменницькій практиці. А наостанок побажав усім доброго настрою, доброго самоосмислення і файного літа.