Сергій Жадан, письменник, про "Собак в космосі" та інші проекти

Сергій Жадан (23.08.1974) - поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор поетичних збірників "Цитатник" (1995, 2005), "Генерал Юда" (1995), "Пепсі" (1998), "the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit" (вибрані вірші 1992 - 2000) (2000), "Балади про війну і відбудову" (2001), "Історія культури початку століття" (2003), "Марадона" (2007), а також книг прози "Біг Мак" (2003), "Депеш Мод" (2004), "Anarchy in the UKr" (2005) та "Гімн демократичної молоді" (2006). У 2006 році вийшла книга вибраних творів "Капітал". Книги та окремі тексти перекладались німецькою, англійською, польською, угорською, словацькою, російською, білоруською, литовською, хорватською, сербською та вірменською мовами. Укладач антології нюрнберзької поезії "Два міста" (Харків, 1999), упорядник та перекладач антології віденської поезії "Діти Райнера та Марії" (Харків, 2004). Перекладає з німецької, білоруської, польської та російської мов.

Cьомого грудня Сергій Жадан та гурт "Собаки в космосі" представлять у львівському "Хмі­ль­ному домі Роберта Домса" свій спільний літературно-музичний проект "Спортивний клуб армії". Про це та багато іншого "Пошта" поспілкувалася з культовим українським літератором Сергієм Жаданом

- Спільний проект із групою "Собаки в космосі" - уже далеко не перша із твоїх музично-літературних акцій. Розкажи трохи про історію виникнення проекту "Спортивний клуб армії".

- Ми із "Собаками в космосі" ще десь 2000-2001-го робили якісь спільні виступи, концерти, тусували одним словом. Потім якось наші творчі шляхи розійшлись. А минулого року ми знову зустрілись, і мене попросили написати слова до кількох нових речей. Я погодився, і спонтанно виникла ідея зробити щось разом. А в мене якраз був рукопис книги "Марадона". Ну ми звідти і взяли кілька текстів. Уперше виступили в "Черчіллі", це такий харківський клуб, потім ще кілька разів виступали в Харкові та Києві, потім у нас були концерти у Польщі. А тоді вирішили все це записати. Ну ось так і вийшов альбом. 

- А як почалася співпраця з групами "Люк", "Калєкція", "Оркестр Че"?

- По-різному. З "Калєкцією" ми познайомились на спільному виступі, відразу ж страшно напились. Після цього я їм написав багато слів до пісень, ми виступали разом на концертах, фестивалях. У 1998-му зробили спільний проект - я читав, вони грали. Виступили лише раз - на презентації моєї книги "Пепсі", після цього проект благополучно розвалився. Записів, на жаль, не залишилось. З "Люками" ми познайомились у 99-му, я їм теж якісь тексти писав, та й зараз іноді пишу. З "Оркестром" ми робили спільний проект в 2006-му, виступали кілька разів, ніби нормально тоді все вийшло, може, коли-небудь продовжимо.

- Ці групи дуже різні стилістично і між собою, і порівняно з твоїми текстами - який у цьому задум?

- Кожного разу була своя ідея. Але, мабуть, із "Собаками" задум був правильним - ми спробували поєднати речі, які важко поєднуються, - скажімо, складну неримовану поезію з танцювальною музикою або соціально забарвлені вірші з ліричними гітарними соло. Саме завдяки цьому контрасту, як нам здається, альбом звучить неформатно і по-музичному самодостатньо, себто це не просто звукове тло до речитативу.

 - Чому тобі важливо пос­тійно створювати такі музично-літературні проекти - це спосіб привабити публіку до літературних акцій, зробити їх менш камерними, чи твоя власна потреба, спосіб самореалізації?

- Це спосіб самореалізації, безперечно. Якби я переймався тим, щоб привабити публіку, то писав би тексти для Поплавського.

- В українській літературі періодично поновлюється мода на спільні перформанси - літературно-музичні, літературно-мистецькі, театралізовані. З чим, на твою думку, пов'язана така періодичність?

- Ти знаєш, мені здається, а зараз здається особливо від­чутно, що є певні хвилі зацікавлення літературою. Ось зараз, саме зараз, ця хвиля йде на спад. Письменники десь підсвідомо це відчувають і, відповідно, мімікрують.

- Дехто з твоїх колег вважає, що таке поєднання перформансу і поезії чи, скажімо, прози, часто приваблює на акції випадкову публіку і примушує автора свідомо занижувати рівень текстів, які читаються, обираючи лише найбільш ефектні, комічні уривки, а це знеохочує публіку більш серйозну, яка цікавиться більше літературою, ніж атракційністю розважальної частини акції. Що скажеш на це?

- Це говорять люди, які ніколи нічого подібного не робили. У нас на концертах платний вхід і випадкової публіки немає взагалі. Хто захоче платити гроші й іти на концерт, який тобі не подобається? Крім їбанатів, ясна річ. Але їх, на щастя, небагато.

- Деякі з твоїх текстів, не лише поетичних, а, скажімо, знаменитий "Лівий марш" із "Anarchy in the UKR", - це тексти, які краще сприймаються на слух, ніж під час читання - ти свідомо пишеш їх із такою метою?

- Ні, звісно. Просто я їх частіше читаю на вечорах, оскільки вони справді ритмічно краще пристосовані для читання. Але мені завжди здавалось, що їх і на папері читати можна.

- Твої тексти перекладені багатьма мовами, але окремі книги виходили лише у Польщі, в Росії, Білорусії та Німеччині. Це типова географія перекладів з української. Відомо, що це пов'язано не так із браком зацікавлення з боку видавців інших країн, як із браком фахових перекладачів з української. Які твої прогнози щодо розширення цієї географії - позитивні чи не дуже? Як довго нам ще чекати, поки стане нормальним, що українську книгу перекладають на 10-20 світових мов?

- Не знаю, перекладачі ж нізвідки не з'являться. Сподіваюсь, що географія буде розширюватись, проте підозрюю, що не надто швидко й широко. Я час від часу отримую  повідомлення - то литовці видали "Депеш Мод", то чехи збираються видавати "Біг Мак", то італійці, то болгари. Ось нещодавно до мене в інтернет-комуну написала перекладачка на каталонську, сказала, що щось перекладає. Але це не тенденція, на жаль. 

- Ти і сам перекладаєш з німецької, польської, білоруської. Якою є, на твою думку, найбільша проблема сучасного українського перекладу?

- Проблема? Не знаю, чесно кажучи. Я ж перекладаю не книги, а так - окремі вірші, які сам захочу. Тому цієї кухні я, чесно кажучи, не знаю. Підозрюю, що існує та сама проблема, що й у всій літературі - відсутність фаховості, школи. Все-таки літературна праця потребує не лише бажання, таланту й драйву, але й певного вишколу, певного вміння. А цього останнім часом стає все менше. Хто із сучасних 20-річних поетів може написати книгу віршів із точними римами? Підозрюю, що з перекладами відбувається щось подібне.

- А найбільший позитив?

- Найбільший позитив - присутність самих перекладів, те, що переклади друкуються і не в такій уже малій кількості. Хоча їх все одно дуже не вистачає.

- Ми з тобою недавно говорили про те, що письменник, особливо український, повинен бути живучий, бо умови, в яких йому доводиться існувати, настільки складні, особливо з матеріальної точки зору, що потрібно або дуже хотіти займатися літературою, щоб не кинути це діло, або ж не бачити для себе іншого виходу. Чи маєш ти якусь ідею чи навіть мрію уможливлення соціалізації письменництва як заняття?  Скажімо - система довгострокових або і пожиттєвих стипендій для авторів, які досягли певного рівня визнання, але не пишуть масової літератури, яка дозволяла б їм жити з продажу накладів чи ще якась нереальна, але приваблива утопія?

- Це ідея цікава, але не знаю, хто б міг її реалізувати в наших умовах. Держава? Це було б правильно, але я собі навіть не уявляю, щоб українська влада почала виділяти стипендії для письменників - це б перетворилось на чергову Шевченківську премію. Олігархи? Я думаю, не всі письменники захотіли б ці премії отримувати. Хоча що варто, скажімо, Пінчуку заснувати подібні стипендії? Або Ахметову? І запрошувати письменників куди-небудь до Алчевська, з умовою, що на стипендію вони живуть там, возвеличуючи працю шахтарів. Насправді, мені здається, що для письменника за фінансову стабільність куди важливіша особиста незалежність. Це так трішки пафосно звучить, але так воно і є. Краще отримувати небагато, але мати чисте сумління, тоді пишеться простіше. Та й оця екстремальність літературного заняття створює певні фільтри - сьогодні справді потрібно любити літературу, щоб нею займатися.

Довідка:

Проект "Спортивний клуб армії" виник восени минулого року внаслідок співпраці харківського письменника Сергія Жадана та популярної харківської ска-групи "Собаки в космосі". Проект поєднує в собі музику ска, реггі та панк із поетичними текстами. Минулого року проект було представлено в Харкові (клуб "Черчілль", фестиваль "Харківська барикада") та Києві (акція "Антийолка"), а 2008-го - в містах Польщі (Люблін, Варшава, Краків) та на фестивалі "День незалежності з Махном" (Гуляй Поле). Природним результатом цієї співпраці був запис повноцінного аудіоальбому, куди ввійшли сім треків плюс відеоролики з концертних виступів проекту. Диск випускається мистецькою аґенцією "Арт-Вертеп" (м. Дніпропетровськ) за підтримки культурної програми "Україна" швейцарської фундації "Pro Helvetia",  мистецького об'єднання "Остання барикада" (м. Київ) та видавництва "Фоліо" (м. Харків).