Художницею-романтиком, яка хоче поліпшити цей світ і ще має силу це робити, назвав Ольгу Квашу на відкритті її персональної виставки живопису в галереї "Зелена канапа" мистецтвознавець Андрій Дорош.

А причина у сутності її малярства, характерного передовсім легким, невимушеним, дитинним сприйняттям світу, декоративністю, стилізацією, схильністю до народного мистецтва.  На фоні неба ластівки на дротах, великі соковиті гарбузи під вікном, апетитні стиглі яблука у кошах - усе це Ольга Кваша не вигадувала, а бачила з вікон будинку. Пропущене крізь її душу (за сюжетом, на перший погляд,  буденне), воно набирало і форм, і настрою, і метафоричності казки.

"Люблю підглядати за світом, - наголошувала Ольга Кваша у своєму першому у житті кольоровому каталозі, виданому ще минулого року.  - Розумію, що я такий самий його елемент, як і перші холодні ранки, забутий на полі гарбуз чи гарячий запах цмину на Дніпрових островах. Знаю свої складові: люди, тварини, дерева, які я люблю, звуки, запахи, почуття. У дні, які живу, пам'ятаю, головне - не розірвати жодної ниточки, які з'єднують частини тебе. Тоді ніколи не втратиш ані чарівної країни дитинства, ані улюбленого собаки, ані самого себе".

Урешті, не виглядає на те, щоб цій молодій художниці (уродженці Луцька та випускниці Львівської національної академії мистецтв, учасниці близько двадцяти виставок в Україні та за кордоном), авторці уже шостої персональної виставки (зокрема, другої такої в галереї "Зелена канапа")  загрожувало себе розгубити. Будучи цільною, глибокою і самобутньою натурою, вона, за словами її чоловіка, навіть маючи маленьку дитину (а Яринці скоро буде два рочки), і двох днів не може прожити без творчої праці. Коли б раптом таке трапилось, то, як відкриває завісу свого життя сама Ольга Кваша, у ній звідкись з'являється агресія і нестерпність, що їх може ліквідувати лише творча праця.

"Особисто мені ця художниця цікава передовсім тим, що є цілковито несхожою на інших, - акцентує "Пошті" мистецтвознавець і директор "Зеленої канапи" Олеся Домарадзька. - Вона не прагне зробити щось оригінальне чи, навпаки, схоже на інших, не намагається потрапити в мейн-стрім, а рухається власним шляхом. Можливо, це йде їй у мінус у комерційному плані, але однозначно, що в плюс - для творчості. Зараз на фестиваль "Арт-Київ 2008", де ми презентували Олині роботи, всі круті галереї були страшенно схожими між собою. Творчість Олі (попри те, що "дитячий" погляд зараз у моді) різко вирізнялась, і ми разом із нею: її дитячість - не інфантильна, не кітчева, а з відчуттям міри, позначена дійсно дуже глибокою внутрішньою та освітньою культурою".

Сама художниця так каже про себе: "Існую не окремо від усіх. Ми з вами усіма один одного творимо. Якщо те, що роблю, вам дійсно подобається, то значить, я просто зуміла вас почути".