Я не маю звички щороку міняти записника і досі користуюся щоденником із датою 2005 року. Це викликає відчуття затишності і якоїсь принаймні віртуальної влади над часом, адже якщо не можеш зупинити часу насправді, то можеш хоча би робити вигляд, ніби для тебе він спливає повільніше, ніж для інших, дає змогу зосередитися не на календарному ритмі життя, а на справжньому, тому, в якому тобі живеться комфортніше.

Між сторінками мого записника 2005 року досі лежить візитівка Яна Махульського. На ній - телефони його приватної акторської школи, кіношколи і навіть мобільний, номер якого тоді, у 2005-му, у нас ще було не прийнято писати на візитівках. А ще - трохи кокетливе фото і з чорними вусиками, зроблене, мабуть, у 70-х, у давно не модному капелюсі, краватці, пальті. Фото у стилі "Ва-банку", найвідомішого фільму актора. Я так ніколи і не скористалася жодним із цих номерів і вже й не скористаюся, бо Ян Махульський помер минулого тижня у Варшаві, у віці 80 років. У нашій розмові, тоді у Львові, три роки тому, Ян Махульський вразив мене не лише жвавістю і зовсім не типовою для його віку цікавістю до життя і відкритістю до всього нового, а й скромністю. Ось як він, наприклад, відповідав на питання про свої творчі досягнення:

- Намагалася полічити кількість Ваших ролей, театральних і в кіно, але якоїсь миті заплуталася. Здається, їх більше сотні?

- Ну що ви, не так уже й багато, як на п'ятдесят років, адже я вже півстоліття працюю актором. Маю на рахунку десь п'ятдесят фільмів, ще в театрі, напевно, 200 ролей. Багато років працював у театрах Варшави, Польському, а також Національному. Викладав у Лодзькій кіноакадемії. Вже понад тридцять п'ять років проваджу приватну акторську школу, випустив чимало цікавих акторів: Збіґнєва Замаховського, Цезарія Пазуру. Декотрі з них навіть кращі за мене. Ми багато їздили  світом з фільмами, з виставами. Я страшенно люблю свою професію, ніколи не бажав собі іншої праці. Навіть якби довелося обирати поміж акторством і режисурою, то акторство мені все ж таки ближче. Адже це дає мені змогу щоразу бути кимось іншим: Ромео, Мефістофелем, Фаустом.

Ми запам'ятаємо його таким, як на візитівці - кокетливим чоловіком з чорними вусиками і пальцями правої руки біля вуха. Енергійним, життєрадісним, захопленим Львовом, у якому перед відвідинами 2005-го не був 38 років.