Нещодавно в нашому місті презентували унікальну колекцію графічних творів. Стільки відвідувачів Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького бачить нечасто. Річ у тім, що ці експонати не були відомі широкому загалу. Ба більше, виставка “Західноєвропейський рисунок XVI – XVIII століть зі збірок На­ціонального музею у Львові ім. Анд­рея Шептицького” вшановує реставраційну майстерню графіки музею, яка святкує 40-річчя своєї діяльності.

А хто краще знає про таку унікальну подію, як не мистецтвознавець, завідувач відділу графіки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Олена Кіс-Федорук (на фото), яка розповіла про появу західноєвропейських рисунків XVI – XVIII століть у цьому музеї та їх авторів.

– Західноєвропейський рисунок того часу є вагомим пластом європейської художньої культури, її традиції в царині графічного мистецтва. Науково опрацьовувати твори західноєвропейської графіки, експонувати їх на спеціальних тематичних виставках почав перший директор Національного музею  Іларіон Свєнціцький. Резонансною подією для Львова стала організована 1932 року за його проектом велика виставка малюнку й рисунку XVI –XVIII ст., на якій уперше репрезентували оригінальні графічні твори зі збірки відомого німецького історика і колекціонера Карла-Адольфа Менделя (її придбав Митрополит Андрей Шептицький). Вважають, що атрибуцію цих рисунків здійснив сам Іларіон Свєнціцький,  а допомагав йому Святослав Гординський, який на той час тісно співпрацював з Національним музеєм і був співорганізатором згаданої виставки.

Франсиско Гойя (1746 – 1828 рр.). Діти. Начерки. Іспанська школа

Лодовіко Ґалліна (школа). Голова дівчини. Венеція, ХVIII cт.

Франческіні Бальдассаре (1611 – 1690 рр.). Жіноча оголена фігура. Флорентійська школа

– У першому залі окремою групою – рисунки-припорохи, тобто рисунки для фрескових розписів. Вони заслуговують особливої уваги, бо майже недоступні широкому загалу. Практика використання припорохів у церковному малярстві була особливо поширена у XVIІ – XIХ століттях. Багато майстрів-іконописців і монументалістів працювали при великих монастирях, зокрема в Греції, звідки й походить наша колекція.

Найвідомішим центром створення таких рисунків був Ватопедський чоловічий монастир, заснований у часи царювання Константина Великого і розташований на північно-східному узбережжі Афону. Там, у Ватопеді, в 1743 – 1759 роках існувала знаменита Афонська академія, діяла іконописна школа. Багато рисунків для фрескових розписів розходилися землями візантійського східнохристиянського ареалу і слугували там зразками для наслідування. Припорохи  виготовляли художники-майстри як лекала для фрескових храмових розписів.  

– За допомоги сухих пігментів (вугіль, охра) через маленькі отвори, зроблені по контуру, рисунок переносили безпосередньо на стіну перед тим, як малювати фарбами. Це давало змогу дотримуватися чіткості зображення і точності масштабу. Ознайомившись з цими рисунками, можемо краще уявити собі стилістичні й технологічні особ­ливості релігійного малярства Греції, його вплив на українське національне мистецтво.  

– Більшість тих припорохів придбав Митрополит Андрей Шептицький під час подорожі до Італії в 1908 – 1909 роках. А взагалі колекція рисунків східнохристиянської візантійської традиції, яку він зібрав, свідчить про його компетентність і зацікавлення мистецьким процесом взагалі. 

–  Особливе місце в історії італійського мистецтва посідає творчість Лодовіко Ґалліни – церковного живописця, автора проектів і виконавця багатьох вівтарів у Брешії та Венеції. Його рисункам притаманні вишуканість ліній та чіткість форм. Представлені рисунки, ймовірно, створені у навчальній майстерні, що діяла при академії та в приватній школі. Частина їх датується 1770 роками. Виконані вуглем і крейдою на тонованих аркушах, вони вирізняються високою пластичною культурою, тонким моделюванням форм, грою світлотіні та м’якою пластикою штриха. 

Творчість П’єтро-Антоніо Новеллі (1729 – 1804 рр.) презентована циклом рисунків-ілюстрацій до твору про улюб­леного серед італійців католицького святого Філіппо Неррі (1515 – 1595 рр.), якого в народі називали “Божим блазнем” або “Апостолом Рима”. Його вважають одним із найцікавіших художників венеційської школи XVIII століття. Цей видатний живописець, графік-рисувальник і гравер залишив багату спадщину підготовчих малюнків до розписів і картин, які згодом стали зразком для багатьох послідовників.

Безпосереднє уявлення про творчість видатного майстра Джованні-Батіста Тьєполо (1696 – 1770 рр.) та художників його кола  дає добірка студійних рисунків. Це ескізи людських постатей, портрети, жанрові сцени, виконані в різноманітних техніках, що засвідчують авторський творчий пошук і мають експериментальний характер. Художник був президентом Академії мистецтв у Венеції, мав учнів та прихильників, організовував виставки, керував створенням галереї портретів  для Палацу дожів. 

У середині ХVIII століття Тьєполо визнали головою венеційської школи живопису, його творчість належить до вершин світового мистецтва. На виставці представлені п’ять атрибованих рисунків, виконаних рукою самого майстра, та три рисунки, які ймовірно належать йому. Вважаю за потрібне сказати, що рисунок “Вершник. Етюд” належить старшому синові митця – Джованні-Доменіко Тьєполо. Ще дві роботи приписують його молодшому синові Лоренцо, який працював у батька переважно помічником. 

– В основі колекції, експонованої в останньому залі, – багата збірка рисунків представників здебільшого венеційської школи. Для того, щоб скласти уявлення про творчий почерк інших художників, стилістику західноєвропейського рисунку ренесансу, бароко та рококо, варто побачити рисунки олівцем, сангіною, вуглем таких майстрів, як П’яцетта, Ск’явоне, Цомпіні та інших, а також велику кількість окремих високомистецьких робіт невідомих авторів.

До унікальних експонатів належать твори визначних майстрів світової слави –Тиціана, Мікеланджело, Ван Дейка. А ще твори чільних представників німецької школи живопису – Хрістіана-Вільгельма Дітріха і Ганса Роттенхаммера, творчість яких тісно пов’язана з Італією, традиціями італійського мистецтва  XV – XVIII ст.