Леонардо Ді Капріо, актор, про видатних режисерів, екологію та Барака Обаму

Подейкують, що Леонардо Ді Капріо отримав своє ім'я тоді, коли його вагітна мама відчула поштовхи дитини перед картиною Леонардо да Вінчі. Чи зможе він, як і його геніальний тезка, залишитися відомим і через п'ятсот років після смерті, ніхто не знає. Але зараз Лео - кумир тисяч тинейджерів. Проте останнім часом про нього все більше і більше говорять як про зрілого та доброго актора. Фільм Рідлі Скотта "Тіло брехні", який сьогодні виходить на львівські екрани ("Кінопалац") тільки підтримає його славу серйозного драматичного виконавця. І не тільки виконавця - розмова Ді Капріо з журналістами відбулася у Каннах тоді, коли він презентував документальний фільм "Одинадцята година", присвячений проблемам екології.

- Що вплинуло на Ваше бажання бути актором?

- Я з семи років шукав агента. Але повністю присвятити себе цій професії вирішив у шістнадцять, після фільму "Життя цього хлопця". І ще - дивлячись на гру Джеймса Діна. Я мріяв так само грати!!! Але після "Титаніка" мене сприймали як гарненьке личко. Лише зараз я почав впливати на свою кар'єру.

- Що для Вас є вирішальним моментом у виборі ролей?

- Колись я дозволяв сту­дійним босам керувати моєю кар'єрою, але тепер знімаюсь лише там, де мені цікаво. Не шкодую, що знявся у "Титаніку", проте зараз намагаюся обирати більш інтелектуальні сценарії.

- Актор повинен бути інтелектуалом?

- Не знаю. Але кожна людина просто зобов'язана бути культурною. Соромно не читати класиків і не відвідувати виставки. Я недавно почав купувати картини сучасних художників. Колекціоную скульптури, покладаючись на власну інтуїцію. Адже усі ці види мистецтва набагато давніші за кіно.

- Але кумиром молоді Ви стали не завдяки високому мистецтву...

- Я актор, і моя робота - бути знаменитим.

- Ви можете спокійно виходити на прогулянки?

- Ні, мені доводиться маскуватися.

- Вас номінували на "Оскар", і Ви стали зіркою у дуже ранньому віці. Тоді Вам це подобалося?

- Мене показували по телевізору, мої фотографії з'являлися у журналах, але мені це дуже не подобалося,  часто хотів утекти від усього.

- Вас номінували на "Оскар" також за "Кривавий діамант". Чим подобається ця роль?

- У мого героя сильний характер. Це мене завжди приваблювало. А ще фільм розповідає історію, не повчаючи глядача.

- Що знадобилося для підготовки до цієї ролі?

- Вчився полювати у джунглях. А в Африці чудова природа.

- Що Ви особисто винесли з цієї ролі?

- У Мозамбіку, за статистикою, четверо з десяти людей хворі на СНІД. І при цьому вони залишаються оптимістами і випромінюють радість! Тому тепер я не слухаю скарги знайомих.

- Щось змінилося у Вашому ставленні до діамантів?

- Так. Моя мама, яка є єдиною жінкою, якій я їх дарую, відмовляється від цього. Зараз у Голлівуді не модно носити діаманти. Зірок сварять за це так, як раніше за натуральне хутро. І це правильно.

- Якою є Ваша роль у документальному фільмі "Одинадцята година"?

- Я - ведучий і продюсер. Фільм вийшов дискусійний - про проблеми, які хвилюють мене відтоді, як почав займатися охороною довкілля. Кращі експерти у фільмі не бояться сперечатися, не погоджуватися між собою. Я співпрацював із міжнародною еколо­гічною організацією "Green Cross Іnternatіonal". А ще на мене справив сильне враження фільм "Незручна правда" Де­віса Гуггенхейма, який також, здається, показували тут, у Каннах. Там брав участь віце-президент США Ел Ґор (він написав однойменну книгу). Ніколи раніше не бачив, щоб проблема глобального потепління Землі була представлена так емоційно. Я вже кілька років будую екологічне місто Грінзбург. Це буде приклад міста на енергетичному самозабезпеченні.

Про це теж йдеться у моєму фільмі. Сподіваюся, що новий уряд буде вести активну по­літику із захисту навколишнього середовища. Буш повністю провалив цю ділянку роботи.

- А Ваш автомобіль хіба не їздить на бензині?

- Ні, в мене електромобіль, а в будинку - сонячні батареї. І літаю я лише комерційними рейсами.

- Крім охорони довкілля Ви багато займаєтеся політикою?

- Так. Я займався передвиборною агітацією, бо маю певні переконання.

- За кого вболіваєте у президентських перегонах (розмова відбувалася до виборів у США - "Пошта")?

- За Барака Обаму. Думаю, він є втіленням усіх сподівань американського народу. Він символізує сучасну Америку, він інтелектуал і людина майбутнього.

- Ви найбільше працюєте зі Скорсезе. У чому таємниця ус­піху ваших стосунків?

- Він додає мені зрілості, а я йому - наївності.

- У чому полягає від­мінність режисерських методів Скорсезе та Спілберга?

- Спілберг мінімаліст і, крім того, дуже швидко працює. А Скорсезе оточує себе великою кількістю людей та техніки. Але основний сенс у тому, що обоє буквально "хворі" кінематографом і зйомки для них - не просто робота, але саме життя.

- А щодо Рідлі Скотта?

- Він геніально координує процес, знімаючи сцену з різних ракурсів, використовуючи безліч камер. Це вражає. Рідлі умудряється одночасно спостерігати відразу за кількома моніторами, подумки відразу монтуючи уже відзнятий матеріал. До того ж він завжди чесний з акторами.

- Як Ви готувалися до ролі у картині Рідлі Скотта?

- Зустрічався й багато розмовляв з різними людьми, що працюють у ЦРУ. Вони розповідали історії, які у фільмі були прикрашені й змінені, проте реально відбувалися в житті.

- А в цілому як складалися Ваші стосунки із режисерами?

- Про мене кажуть, що я непокірний, але коли поважаю режисера, то повністю підкоряюся йому. Тож мої стосунки із ними складалися добре.

- Які фільми любите дивитися?

- Я зібрав усі шедеври Голлівуду минулого і з задоволенням переглядаю фільми п'ятдесятих, шістдесятих, сімдесятих: "Трамвай "Бажання", "У порту", "Пролітаючи над гніздом зозулі", "Крамер проти Крамера". Тоді на авансцену вийшли потужні актори.

- Якби Ви не стали актором, чим би займалися?

- Був би екологом.

- Вам дуже отруює життя "жовта" преса?

- Тоді, коли папараці стають неконтрольованими. Не хочу, щоб люди багато про мене знали.

- Вам не бракує ані грошей, ані нагород, ані слави. Навіщо так багато працювати?

- Я люблю кіно.