Є у кожному середовищі люди, без яких воно б дуже збідніло і, можливо, мало б дещо інші форми, ніж має сьогодні. Львівський художник Роман Безпалків, чия виставка живопису з нагоди 70-ліття митця відкрилася у Національному  музеї у Львові, належить саме до таких, без яких його поколінню чогось суттєво б забракло.

"Адже це - художник, - говорила про нього на відкритті мистецтвознавець Любов Волошин, - котрий найточніше виразив ті невидимі матерії, якими жила в тоталітарний час уся українська інтелігенція, малярство якого говорило голосом правди. Це була наша біографія, наша історія".

Уродженець Львівщини, який ще у віддалені шістдесяті здобутий фах фармацевта змінив на фах художника, Роман Безпалків зробив те, що у такий спосіб і в такій формі не практикували інші львівські митці - вивільнив маленьку людину від зовнішнього примусу будувати комунізм і показав, а як насправді почувається в умовах часу її душа. У кожній його роботі - не просто сюжет - а передовсім думка, символ, асоціація, те, що, незважаючи на зміну епох, справді цікаво читати між рядками: байдуже, чи мова про "Орфея" (затиснутого під столом, за яким, нудьгуючи, споживають харч), чи про роботу "У тирі" (троє стрільців ціляться не в звичайні мішені, а в запалену свічку), чи про серію робіт "Сліпці" (на одній із яких, до прикладу, невеличкий песик-поводир провадить господаря дорогою до виходу, який у глухому паркані є лише на розмір песика, але аж ніяк не людини) або й інші. Ось ця думка, підсилена де іронією, де гумором, а де просто зворушенням чи болем, - те, що робить малярство Романа Безпалківа не тільки цікавим, а внутрішньо потрібним.

Колись, пишучи заяву про прийом на посаду викладача до Львівського коледжу декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Роман Безпалків написав: "Свої обов'язки буду виконувати чесно і сумлінно" . Уже 38 років цей художник є одним із найулюбленіших викладачів для студентів у цьому освітньому осередку. І колишні, й сучасні студенти цього чоловіка говорять, що вчить він їх насамперед думати, а потім уже все інше.

Свого часу перетворивши власну художню майстерню у своєрідний творчий клуб, де збиралися нині відомі і поважані у суспільстві письменники, художники, артисти, Роман Безпалків став для покоління 60 - 70-х років людиною не лише органічно близькою, а й такою, яка могла глибоко та об'ємно висловитися про усі болі і тривоги у живописній формі

"Здається, що Роман Безпалків і не надто змінився від років своєї молодості, - каже про нього проректор Львів­ської національної академії мистецтв Роман Яців, - коли виробився його індивідуальний малярський стиль і богемно-романтичний профіль його творчого єства. Такий же незалежний, "тужливо-іронічний" і не менш компанійський інтелектуал, який по-своєму поєднав немало класичних рис львівського мистецького вільнодумства у тривалій історичній ретроспек­ції, він зберігає рідкісну властивість повсякчас нагадувати людині про її високе призначення й сигналізувати про небезпеку втрати морально-етичної рівноваги у загальному ладі життя. Не як спосте­рігач, а як учасник".