– З 90-х років разом зі своїми друзями беру участь у цьому дійстві (іноді як учасник, іноді як слухач або ж просто як вдячний читач). Враження від форуму завжди різні. Помітив, що навіть ті, хто критикує форум, все одно в наступні роки намагаються на нього потрапити. Але цьогорічний форум якийсь особливий щодо емоцій. Суцільний позитив. І Львів гарнішає щороку, і дощ не завадив, і друзів-приятелів знову безліч. На якісь презентації встиг, навіть взяв участь, на якісь завітав сказати добре слово про автора, на якісь послухати. Звісно, більшість подій неможливо було охопити, бо їх (на щастя!) безліч! Цього року Львів на форумі зачарував! Тож кусайте лікті ті, хто не встиг! І заносьте у календар на наступний рік пам’ятку, бо свято триватиме!

– ХХ Форум став для мене початком нового етапу. І це символічно пов’язалося з ювілеєм. Бо 20 новинок “Видавництва Старого Лева” виявилися успішними в продажу. Ми вперше на форумі здобули титул найкращого видавництва, вперше стояли великим центральним стендом, вперше за нашу історію здобули Гран-прі за “П’ятикнижжя” Грицька Чубая, я вперше видала книгу свого зібраного “Пора плодів і квітів”, у моєї мами, Ірини Савки, вийшла перша книга – “Осиний мед дикий”, наша Катя Міхаліцина, мій заступник і чудова поетеса, також отримала свою першу книгу для дітей – “Бабусина господа”.

Вперше за життя я втратила голос і… отримала дивовижне багатоголосся, бо мої вірші читали мої прекрасні дівчата з ВСЛ та рідні люди. А ще я побачила, як багато можна зробити, коли згуртувати довкола себе небайдужих людей, запалити їх азартом і вірою в те, що світ довкола себе можна змінити, якщо дуже захотіти. І те, що у нас така сильна команда, я перш за все завдячую Миколі Шейкові, бо в нього є той особливий талант керівника, талант давати міцний хребет нашому талановитому та пластичному і ще дуже молодому тілу Старого Лева.

– Форум для нас розпочався ще 10 вересня з трьох презентацій і візиту на телестудію. 12 вересня в клубі “Культ” були із Сергієм Татчином – творили кобза-реп, кобза-блюз, кобза-босанову, кобза-рок, кобза-вальс... У суботу вийшов шикарний “Клуб бойових митців”! Таня-Марія Литвинюк усіх зачарувала, Галина Крук спочатку трохи розгубилася, а тоді показала справжній драйв, Євгенія Чуприна тішила тонким гумором та еротикою, Сергій Пантюк – експресією та технікою. Ну і, звісно, президент Дмитро Лазуткін – експресивний, дотепний! 

А в неділю підбили підсумки продажу “Мальованої історії Незалежності України” – разом зі стендами пішло 3300 примірників. Абсолютний рекорд форуму, визнаний навіть Малковичем. Тож доведеться додруковувати. Тепер їдемо зі столичного культурного Львова до провінційного занюханого рідного Києва.

– Якби я була тепер у Львові, цілий вечір провела б у “Ноєвому ковчезі” – на презентації антології “З непокритою головою” (спасибі Вірі Агеєвій (на фото) за те, що зібрала нас усіх під одною обкладинкою). А ще обов’язково послухала б розмову з “Майклом” – “Сторожем тротуару”. Тому що ТАКОГО Львова (ні, такої України!) я справді не знаю, визнаю чесно, – принаймні настільки, щоб могти про те написати щось більше, ніж яку-небудь сцену в заробітчанському поїзді, як у “Польових дослідженнях”. 

Шалено рада, що нарешті тисячі “малих отих рабів німих” отримали ГОЛОС – і нові покоління зможуть колись прочитати, “як воно було насправді”, не за “лівими” джерелами, не за статистичними звітами і не за переказами чужоземців. 

– Одного з чотирьох форумних заходів, до яких я була залучена, не виявилося у паперовій програмці (якою народ найчастіше користується), у другому був зазначений лиш один учасник, а на третій мені не вдалося вирватися.

Попри те, неймовірно вдячна усім неземним людям, які читали, слухали, підтримували, ділилися своєю енергією та просто траплялися на шляху протягом цих шалених днів біганини не відомими досі кав’ярнями, братання, обіймів та неймовірної кількості духмяних книжок і текстів. Страшенно радію кільком розвіртуаленням – і очікуваним, і несподіваним. Люди, які ж ви насправді прекрасні!