Проект іконописця та мозаїста Святослава Владики “Частина цілого” представляє собою візію досвідченого митця на проблематику розвитку сучасного сакрального мистецтва. У своїй творчості Святослав Владика зосереджується не на окремому мистецькому об’єкті, а пропонує нові просторові рішення сакрального середовища. Зі слів митця, основою його творчого пошуку є зосередження на цілісності, на гармонійному поєднанні окремих частин.

Святослав Владика розпочав свій творчий шлях з монументальних храмових розписів. Займається ними й донині. Саме з точки зору монументальних просторових рішень і варто сприймати та розуміти його експерименти на шляху пошуків нових форм українського сакрального мистецтва.

фото: Андрій Польовий

Мабуть, саме тому представлення робіт Святослава Владики у галереї Iconart є таким незвичним, сказати б унікальним: художник-монументаліст, звиклий до метрових площин, зважився показати власну творчість у камерному середовищі. Тому кожен із його творів варто розуміти не лише як самодостатній об’єкт, а й як первісну клітину – потенційну ідею подальшого розвитку. Кожен із творів – це майбутній сакральний простір, представлений у зародку. Тут можна спостерігати єдність елементів створеної Святославом візуальної мови – його естетика функціонує як у камерному, так і в монументальному середовищах. Саме в цьому криється розуміння частин цілого, адже кожна з частин відображає ціле і навпаки.

Таке твердження варто розуміти не лише на естетичному, але перш за все на богословському рівні – ота частина духовного досвіду, явлена нам у творах сакрального мистецтва, відображає і шлях пізнання Божественного Цілого. Техніка мозаїки, котру Святослав Владика часто використовує при оздобленні храмів, чи не найкраще відображає  думку про об’єднання елементів у ціле – кожен шматочок смальти є красою кольору, а всі вони разом являють красу окремого образу. І знову ж таки, сам образ стає частиною загальної оздоби храму.

Ідею єдності елементів Святослав Владика представляє у центральному триптиху “Не ридай мене мати” – фрагменти взаємодіють, доповнюючи один одного, та разом із тим залишаються відкритими до подальшого розвитку. Триптих наче розростається в просторі, перетворюючись із об’єкта у середовище. І саме в досвіді створення гармонійного середовища Святослав Владика бачить нові багатообіцяючі перспективи українського сакрального мистецтва. “В досконалій цілісності можна по-справжньому відчути сакральний простір”, вважає автор.