Саме з цієї цитати Нормана Девіса розпочав презентацію своєї нової книги відомий львівський історик Ярослав Грицак і спробував виправдати марнославство, яке спонукає кожного автора до написання книги тим, що тематика його нового твору є надзвичайно актуальною саме зараз: "Маю надію, що викладене у цих текстах вартує тих кількох дерев, які були зрубані для того, аби вийшла книга". "Життя, смерть та інші неприємності" - це збірка у модному останнім часом жанрі інтернет-блогів. Допасовуючи стиль презентації до самої книги, історик виголосив текст, який наступним з'явиться на його блозі.

Стан перманентної кризи, точніше кількох паралельних криз, у якому останнім часом знаходиться українське суспільство, - це ознака його модерності, адже криза є нормальним явищем для модерного суспільства. Раніше українське суспільство ще не було достатньо модерним, і світові кризи не торкалися його. "Ми не бачили світових криз, їх закривав від нас тоталітарний устрій держави та інші структурні проблеми суспільства, а тепер Україна уже органічно увійшла у світовий контекст, і кризи стали для нас таким же нормальним і розповсюдженим явищем, як і всюди у світі", - сказав історик. Ярослав Грицак пропонує індивідуальний вихід з кризи. Адже не існує якогось абсолютного поняття чи стану кризи, воно є або його немає для нас залежно від нашої готовності сприйняти цю кризу. Якщо ми віримо в неї, криза для нас існує, якщо ж не помічаємо, то може оминути.

Психологія модерної людини приречена на існування у категоріях "або-або". Ми можемо почуватися східняками або західняками, прогресивними чи консерваторами, гуманітаріями або технократами. Модерний світ характеризується саме таким типом мислення, поділом світу на несумісні протилежності, між якими немає середини, і сьогодні такий поділ однозначно застарів, що і є однією з причин виникнення кризи. Крім того, таке мислення несе в собі небезпеку обмеження світогляду і відмову від так званої "третьої альтернативи", яка не поміщається у світі категорій "або-або". Саме антимодерність, відмова від примусового перманентного зростання темпу життя, спроба уникнути пов'язаного з цим стресу і є альтернативою, яка спроможна забезпечити вихід із перманентних кризових станів.