Декілька гучних історій на межі із скандалом, про які останніми місяцями найбільше говорять у світі культури, створюють враження, що мистецтво переживає черговий період тваринних мук. Але йдеться тут не стільки про екзистенційні пошуки нових сенсів творчого висловлювання і навіть не про анімалістику як жанр, у якому панівну роль відіграють образи тварин. У перелічених нижче випадках тваринки (на щастя, не завжди живі) радше стають мучениками. За ідею?

Свиняче непорозуміння

Днями зазнала нападу та збитків лондонська галерея "SaLon". Щоправда, невідомі не встигли знищити роботи і тільки розбили скло на фасаді будинку. Причиною агресії вважають виставку однієї із "найбільш багатообіцяючих" сучасних британських художниць, 23-літньої мусульманки Сари Мейпл, що саме демонструють у галереї. Одновірці засудили картину, на якій зображена жінка в хеджабі, тради­ційному мусульманському головному уборі, котра ніжно тримає на руках поросятко. Назва живописної роботи - "Харам" ("Гріх") - свідчить про те, що героїня полотна добре усвідомлює скоєне... (Нагадаємо, для мусульман свиня є "нечистою" твариною).

Сама художниця так пояснює задум роботи: "Я хотіла поставити питання про те, чи можливо поєднати культуру Сходу й Заходу, чи наразі нам бракує для цього взаєморозуміння". Мабуть, таки бракує... Хоч Асоціація мусульман Великобританії від скоєного нападу відмежовується, поліція Лондона взяла галерею під цілодобову опіку.

Життя собаче

А в Парижі нерозуміння сучасного мистецтва виявили вже самі поліцейські. Скандально відомому московському перформенсисту Олегу Кулику й досі не віддали 30 за­арештованих за "аморальність" та "порнографію" фоторобіт, які він представляв на ярмарку сучасного мистецтва FIAC. Нагадаємо, що разом із творами мистецтва на кілька годин до паризького відділку потрапили навіть галеристи, котрі їх демонстрували.

Сам митець сказав пресі, що не надто турбується про долю своїх робіт, навіть якщо їм судилося прикрасити комісаріат поліції. Його більше дивує обмеженість стражів порядку в країні, де навіть у школах вивчають твори маркіза де Сада.

Уродженець Києва, Олег Кулик став відомим у 1990-х роках завдяки своїм епатажним перформенсам. Він часто виступав на найбільших європейських виставках в образі людини-собаки: голяка, на чотирьох, із ошийником на шиї він так увійшов у роль, що не на жарт покусав відвідувачів. Тож  і з поліцією не вперше має справу. Власне, фрагменти своїх акцій Кулик представляв на фотографіях, якими тепер милуються тільки паризькі поліцейські.

Мовчання ягнят

Театральна подія сезону - безперечно, дві нові вистави Андрія Жолдака в Києві. Днями відбулися прем'єри "Войцека" за Бюхнером, очікують на "Ленін - LOVE, Сталін - LOVE" за романом Василя Барки "Жовтий князь". Останню режисер приурочив річниці трагедії Голодомору і в розмові з журналістом "Пошти" особливо запрошував на прем'єру львів'ян. А от "Войцек" уже встиг обрости не лише полярними відгуками критиків, а й чутками-плітками.

Дію знакової п'єси Георга Бюхнера, відомої і як опера Альбана Берга, і як одна із кращих вистав "Березолю" (в постановці Леся Курбаса), і з багатьох сучасних інтерпретацій, режисер переносить із провінційного німецького містечка початку ХІХ ст. в сучасні Черкаси. Загнані безробіттям і безгрошів'ям молоді чоловіки та їх зрадливі дами, безнадія "спального району", герої-роботи і міліціонери-збоченці - так прочитує Жолдак  криваву історію кохання недоумкуватого перукаря Войцека.

За режисерським задумом, в одній із сцен двоє міліціонерів ґвалтують вівцю. На щастя, дерев'яну. Бо Львовом, попри те, що наразі прем'єри не планують, вже ширилися чутки, що справжню. І що комісія з питань моралі намагалася заборонити спектакль. Про всі ці новини сам режисер Андрій Жолдак довідався від журна­ліста "Пошти".

"Сучасне мистецтво повинне іти попереду. Провокувати. Створювати нереальний простір. Краще хай у Києві чи у Львові, чи в Черкасах (саме із трупою черкаського драмтеатру режисер ставить "Войцека" - "Пошта") переймаються нагальними проблемами реальності. Їх, повірте, вистачає. Україна вже дійшла до краю психічного, морального падіння. А мистецтво - це всього лиш ірреальний світ", - говорить культовий українсько-німецький режисер у коментарі "Пошті" . До речі, присутній на виставі відомий сучасний німецький критик та філософ театру назвав жолдаківського "Войцека" однією із найвидат­ніших постановок цієї драми. За словами режисера, виставу планують показати на фестивалях у Берліні та Відні. Приємно, що запросили Жолдака із новою постановкою і львів'яни- "курбасівці". "Можливо, я приїду до Львова у травні. Хочу показати "Войцека" та прочитати лекцію, чого, до речі, в Україні ще ніколи не робив. Я дуже люблю Львів", - говорить Андрій Жолдак.