Ця меморіальна таблиця на стіні будинку за львівською адресою: вулиця Лисенка, 26, мала з'явитися ще п'ять років тому - до століття від дня народження одного з поодиноких уцілілих  бойчукістів (учнів новітньої школи українського монументального малярства Михайла Бойчука) художника Охріма Кравченка. Але через бюрократичні чинники тільки наприкінці минулого тижня - у день смерті митця 31 жовтня - публічно підкреслила пам'ять про цю людину.

Зініційована сином художника, професором Львівської національної академії мистецтв Ярославом Кравченком та виготовлена художником Володимиром Ропецьким (архітектор Ярослав Трескот), таблиця розташована якраз у тому місці, над яким у помешканні на третьому поверсі була творча робітня Охріма Кравченка, що проживав тут від часу свого переїзду зі сходу України до Львова у 1946-му і до 1975 року. Переживши арешт, заслання, цькування  і несприйняття  за "бойчукізм" та "формалізм", звільнення з роботи, Охрім Кравченко, на жаль, залишив по собі не так багато творчих робіт: лише понад 170 малярських творів, 140 рисунків, акварелей та пастелей, альбоми ескізів та зарисовок. Однак від цього його постать аж ніяк не маліє.

Людина незалежних поглядів і сильної волі, незважаючи на срібло сивини, молодий і духом, і думками Охрім Кравченко усе своє життя бережливо плекав принципи та настанови свого улюбленого вчителя Михайла Бойчука, у межах яких зумів відшукати у мистецтві власний вияв. "Лише почувши, як гучно падає тіло в домовині, ми вміємо визначити місце, яке людина займала за життя", - в присвяченому постаті батька альбомі цитує мистецтвознавець Ярослав Кравченко слова  із некролога Едуарда Мане, опубліковані в паризькій газеті "Ві Модерн" 12 травня 1883 року. Бо до Охріма Кравченка ці слова можна застосувати на сто відсотків.

Ставши членом Спілки художників України лише у майже сімдесятилітньому віці, маючи за життя тільки чотири персональних виставки, некомфортний для радянської системи Охрім Кравченко був поодиноким, хто після сталінських репресій лишився живим. Але, за визначенням художника Івана Остафійчука, єдиним, хто зберіг і проніс через усе життя принципи творчої концепції школи бойчукістів. І вже лише за це вартує всезагальної уваги та пошани.

Прискіпливий до чужих і до себе, Охрім Кравченко часто повторював слова французького художника-романтика Ежена Делакруа: "Художникові треба прожити років із вісімдесят, щоб навчитись малювати". А якось додав: "Та й то не вистачає". На останніх сторінках свого "Життєпису" Охрім Кравченко написав: "Упродовж життя я багато працював і почуваю себе щасливим".

На відкритті меморіальної таблиці у Львові, окрім Ярослава Кравченка, виступили отець Ростислав Гладяк, мистецтво­знавці Роман Яців та Микола Моздир, художник Іван Крислач, журналіст Василь Глинчак та від влади - Ірина Фаріон та Марія Христинич. Захід відбувся за присутності родини митця, зокрема дружини - пані Тетяни.