У галереї “ІконАрт” (вул. Вірменська, 26) до 15 травня триватиме виставка “Нашийники”.  До її експозиції увійшли прикраси, створені Любартом Ліщинським і Славою Салюк. Автори у своїй роботі намагалися додержати українських, в першу чергу гуцульських, ювелірних традицій. Проте принадність їхніх витворів ще й у тому, що майже кожен із них полікультурний, разок кожного намиста – це своєрідний місток між поколіннями, між Україною та світом.

Любарт Ліщинський був людиною напрочуд обдарованою – художник, реставратор, ювелір, актор, поет, журналіст. 

Працюючи в інституті “Укрзахідпроектреставрація”, займався реставрацією і дослідженням архітектурних пам’яток України. Серед його робіт, зокрема, ансамбль Бернардинського монастиря, арсенал, аптека-музей тощо. Крім того, малював ікони на склі, робив металеві декоративні свічники, медальйони. Понад двадцять років був актором знаного у Львові Польського народного театру.

З початку 90-х років жив у США, де продовжував своє творче життя: брав участь у численних мистецьких вечорах в Нью-Йорку, Філадельфії як актор, декламатор і журналіст.

Ще в Україні Любарт Ліщинський експериментував з дизайном жіночих нашийних прикрас. Згодом, вже у США, це його захоплення переросло у цілий творчий напрям: використовуючи матеріали різних часів та різних країн світу, творив з них на чужині гуцульські зґарди. І всі нашийники, як він їх називав, з якого б матеріалу вони не були, стали для їх власників спогадом про Карпати, відгомоном давніх поколінь.

Нашийники-зґарди авторства Любарта Ліщинського нині є  у колекціях США, Франції, Австралії та України. У 2002 році їх експонували у Львові, в Національному музеї, на спільній виставці малярських робіт його батька Омеляна Ліщинського.

Донька Любарта Слава Салюк, можна сказати, виросла на мистецькій “кухні” львівського малярства та архітектури. Тож не дивно, що мисткиня пішла тою ж творчою життєвою дорогою.  Свої перші нашийники створила в 1998 році разом із батьком. Ще за життя Любарт Ліщинський передавав доньці свої знання, тонкощі цього мистецтва, принципи компонування зґард. Після смерті батька Слава й далі розвивала його ідеї, з часом витворивши власний стиль. У своїй творчості використовує індійські, латиноамериканські, афганські та ефіопські елементи, створюючи нашийники, тісно пов’язані з традицією українських жіночих прикрас.