Крістіан Вадім, актор, про театр, кіно та зіркових батьків

Крістіан Вадім, син Роже Вадіма та Катрін Деньов, народився 18 червня 1963 року. Вперше знявся в кіно у 1983 році у фільмі свого батька "Surprise Party". Найвідоміші роботи в кіно: "Ночі повного місяця" Еріка Ромера, "Знайдений час" Рауля Руїса, "Марія Бонапарт" Бенуа Жако, серіал "Інспектор Наварро" та інші.

Французьке кіно на фестивалі "Молодість" - постійний та бажаний гість. Щороку київські глядачі можуть тримати руку на пульсі сучасного французького кіно завдяки позафестивальним конкурсним програмам. Також, нагадаємо, співголовою опікунської ради київського кінофестивалю є французька мегазірка Жерар Депардьє. Вперше за кілька останніх років він не зміг відвідати Київ, проте під час церемонії закриття гості та учасники фестивалю, стоячи, вшановували пам'ять його сина Гійома. Цей рік приніс "Молодості" нові зустрічі із французьким кіно, зокрема, картину Роже Вадіма "Небезпечні зв'язки" представляв син режисера, французький актор Крістіан Вадім.  

 Також він провів акторський майстер-клас для учасників фестивалю і зустрівся із журналістами. Читачі "Пошти" зможуть прочитати найцікавіші фрагменти цієї розмови:

- Актриса Джулі Крісті колись сказала, що вона не зірка, а акторка. А Ви - зірка?

- Джулі Крісті - це блискучий приклад того, як людина розділяє ці дві професії: бути зіркою і бути актором. Я, маючи дуже відомих батьків, бачив на їхньому прикладі негативний бік такого ремесла, як бути зіркою, і я вважаю, що професія актора чи на телебаченні, чи в кіно, чи в театрі, це окреме ремесло. Я б дуже хотів мати змогу далі працювати актором без того, аби зраджувати самого себе, просто маячачи перед камерами.

- Ви знімалися у фільмах свого батька. Як складалися у вас стосунки на знімальному майданчику?

- У той час, коли мій батько повернувся до Франції, щоб знімати повнометражний фільм, я вивчав право в університеті. Він запропонував мені бути асистентом з кастингу. Я багато часу проводив з акторами, подавав їм репліки, займався з ними, і в якийсь момент батько зауважив, що в мене добра вимова і що зовні я подібний на одного з персонажів. І він запропонував мені зіграти цю роль. Мені тоді було 18 років, я майже не мав уявлення що це за ремесло, хоча бачив обох своїх батьків на знімальному майданчику. Дія фільму відбувалася у шістдесяті роки. Там були гарні машини, гарні костюми, гарні актриси, які лише починали свою кар'єру, я користався нагодою проводити з батьком якомога більше часу, бо він дуже багато працював, і я працював разом з ним. Це були напівбатьківські стосунки, напівпрофесійні. Професії актора я все ж таки навчився згодом.

- Яким є Ваше враження від України? Чи Ви вже встигли оглянути Київ, чи подобається Вам на фестивалі, і чи дивилися Ви українські фільми? Також ми знаємо, що Ви привезли сюди фільм свого батька. Чи можна про нього розповісти докладніше?

- Мої дід та бабця народились тут, у Києві. Отже, для мене цей візит є зворушливим. Не знаю, чи вам це сподобається, але я одного разу був у Росії, і Україна мені видалася дуже схожою на неї. Бути тут - це для європейця щось незвичайне. Місто дуже гарне і все інше також. А українських фільмів  я ще не бачив жодного. Щодо фільму мого батька "Небезпечні зв'язки", то можу сказати: колись це був дуже модерний фільм.

- Ви працюєте і в театрі, і в кіно. Що Вам ближче: театральна сцена чи знімальний майданчик?

- У мене кілька амплуа: я працюю на телебаченні, займаюся дубляжем, знімаюся в кіно, граю в театрі. Кожне з цих занять мене чомусь навчає. От, наприклад, дубляж. Завдяки йому вчуся працювати лише голосом і копіювати гру актора, якого бачу на екрані. Робота на телебаченні вчить мене працювати дуже ефективно, бо там завжди бракує часу. Я не знаю, як у вас, але у нас актор телебачення має відробити 15 хвилин екранного часу на день. Ну а працювати в кіно - це для мене заняття класу "люкс". Але все ж улюбленою є робота в театрі. По-перше, якби я свого часу не відкрив для себе театр, то покінчив би з професією актора. По-друге, в театрі маю змогу зіграти персонажів, яких не зіграв би ні на телебаченні, ні в кіно, і взагалі є дуже багато причин, чому я люблю більше театр, ніж кіно, але це вже, мабуть, буде окреме запитання.

- Чим Вас приваблює театр, що в ньому є такого, чого бракує кіно, і якби Ви покинули професію актора, то чим би займалися?

- Завжди складно пояснити пристрасть. Уявіть, що ви бачите перед собою текст. Текст, який вам подобається. Хай він буде модерним, класичним, написаним олександрійським віршем, прозою - не важливо. Ви його повторюєте кілька місяців і одного вечора вам доводиться зіграти цей текст. Ви приходите в театр заздалегідь, чуєте шум публіки за завісою. У цей час у вас одне бажання: вирватися, втекти з думкою: який же я йолоп, що вибрав цю професію. І раптом відбувається диво. От якщо ви добре працювали, то  відчуваєте, що театр - найсильніший і найкращий наркотик у світі. Коли ви даєте щось публіці і отримуєте щось взамін, і це відбувається саме в момент гри, це прекрасне відчуття. Такого не може бути на дубляжі і тим паче на телебаченні. Це є тільки в театрі. А якби мені довелося покинути професію актора, то я був би художником-постановником у театрі.

- Ви сказали, що зіграли в театрі чи могли б зіграти багато ролей, які не зіграли б у кіно. Які саме? Чи є персонаж, якого Ви б хотіли втілити в кіно?

- Якщо говорити про персонажа, якого мріяв зіграти, то це герой коміксів Уго Прата - Кортомантезе. Він моряк, поет і досить дивний чоловік. А що стосується телебачення і кіно, то у Франції вам дають роль того, на кого ви  схожі.

- Бути сином відомих батьків завжди допомагало в кар'єрі чи були випадки, коли це заважало?

- Насамперед хочу сказати, що якби мене батько не запросив тоді зіграти у своєму фільмі, я б не відкрив для себе професію актора. Бути сином таких батьків - це, звичайно, дуже допомагало, адже я зустрічався з людьми, яких  не зустрів би просто так. До моїх батьків приходили сценаристи, режисери, актори. Але, з іншого боку, як і в кожній родині знаменитостей, діти мають проблеми з тим, що від них дуже багато чекають і вимагають, і буває, що умови є більш жорсткими і ставлення більш вибагливим.

- У нас є багато книжок про Катрін Деньов. Ми про неї багато знаємо. Але розкажіть, будь ласка, якаю вона є мамою?

- Ви запитуєте про Катрін Деньов, але хто вона така? Я не знаю цієї дами. Вам хтось збрехав. Я не є сином Катрін Деньов (зал перелякано зашурхотів паперами, звіряючи інформацію - "Пошта"). Злякалися? Я не дуже люблю говорити про своє приватне життя. Мабуть, моя мати намагалася поєднати дуже складну роль матері з професією видатної акторки і зірки. Думаю, що моє дитинство було життям звичайного хлопчика, в якого мама пос­тійно на  роботі. Але людина має здатність пристосовуватись, і, думаю, що мені це вдалось. Загалом скажу, що вона була не одна в мене.

- Крістіане, Ваша мати колись сказала таку фразу: "Ці кляті євро вбили наші улюблені франки". А Ви себе відчуваєте більше європейцем чи французом?

-Я є європейцем і одночасно людиною світу, бо сподіваюся, що коли українці перемішаються з чорними, з росіянами, з китайцями, коли взагалі всі нації нарешті перемішаються, то ми покінчимо з усіма ідіотськими розподілами. Отож я - людина світу.

- Розкажіть, будь ласка, про виставу, з якою Ви зараз вирушаєте в турне  Францією, а також про останній фільм Паскаля Тома, який вже наступного року вийде в Україні?

- Моя теперішня робота в театрі - комедія. Я нею дуже тішуся, бо ми її написали і поставили разом з друзями. Вона має успіх. Ми гастролюємо, це мандрівний театр на колесах, що є квінтесенцією театру як такого. Ми їздимо усією Францією, щоразу самі монтуємо декорації, зустрічаємо нову публіку. Такий процес мене захоплює.

Щодо фільму, то це детектив за Агатою Крісті. Детективна комедія "Злочин - це наш бізнес", і це рідкість для Франції, адже переважно з таким жанром краще дає собі раду англомовне кіно. Крім того, у цій картині ми зіграли разом із моєю сестрою К'ярою Мастрояні. А це мене завжди тішить. 

- Робота актора потребує багато сил, і фізичних, і душевних.  Як Ви відпочиваєте? Чи маєте ще якісь зацікавлення, окрім роботи?

- Я займаюся спортом заради задоволення. Дуже люблю лижі і плавання. Але ж ви розумієте, що якщо тривають повнометражні зйомки, то часу на такі заняття бракує. Тож для того, щоб тримати форму, я їжджу на велосипеді, трохи качаю мускули, якщо цього потребує роль. А взагалі, моя формула успіху така: багато кохання, багато доброї їжі і багато сміху.

- Чи є продовжувачі акторської династії?

- Ні моя мати, ні батько, ні сестра не займалися театром. Батько, правда, пробував, але швидко закинув. А от мої бабці і прабабця займалися театром, і мені дуже цікаво було спілкуватися з ними на цю тему. Щодо продовження династії, то в мене є син, якому 19 років. Але він взагалі ще не знає, чим хоче займатися.

Катерина Сліпченко,
Київ - Львів