За час свого існування людство знало багато легенд та міфів, чуло чимало розповідей про величезну кількість героїв, про сотні пророків та богів. Проте Він не тільки змінив погляди сотень тисяч, але й перевернув усталені порядки старого світу, відкривши нові горизонти пізнання. Немає величнішої людини, ніж Він, бо Він – Ісус.

Історія християнства є складною і неоднозначною, як і її основні напрямки, які після розподілу 1054 року дали початок двом основним підходам до вивчення та усвідомлення християнства. Східна та Західна церква (католики та православні) сформували свої позиції щодо християнських цінностей, моралі й обрядів. Попри існування патріарха Вселенської церкви, який теоретично об’єднує всіх, є багато розбіжностей. Розглядаючи історію релігійної думки та становлення християнства, все ж можна сміливо сказати: є речі, здатні змусити всіх слухати одне одного. Це, наприклад, мистецтво. 

Час минав, минали століття, а Христос залишався таким, як і був – незмінним та вірним усім. У Ньому завжди можна було знайти притулок та порятунок. Він ніколи не зраджував своїх прихожан, любив їх, незважаючи ні на що, вірив у них більше, ніж вони у себе. Від гонінь у Римській імперії і до сьогодні Він залишається незмінним, як і Його основний закон – любов.

Сучасне християнство дозволяє нам зробити вибір, адже, окрім двох основних гілок, православ’я та католицизму, є безліч напрямків та відгалужень. Це становить проблему, бо губиться не тільки людина – зрештою розгубленим стає і суспільство, виникають непотрібні та смішні суперечки, адже ніхто не може дійти згоди, єдності, всі протестують та заперечують одне одному. Лунають тисячі слів, християни сперечаються, тільки от ідея в них одна, а вони чомусь цього не помічають. 

Сучасний світ пропонує багато трактувань постаті Ісуса. Як результат лібералізації світу, запроваджуються нові свободи та конвенції, що стосуються вільного вибору та права на свободу слова. Заборони, табу – все стає доступним, інформація вивільняється, створюючи новий ринок, і дає волю індивідуально усвідомлювати речі. Це стає причиною відкритого обговорення християнських догматів, виводить на новий рівень розуміння релігії, а особливо Христа. Відбувається те, що було неприпустимим ще 150 років тому – мистецтво по-новому відкриває Сина Божого. 

З давніх-давен існували так звані постановки на релігійну тематику, які здійснювалися за підтримки церкви. Вони мали викликати богобоязливість у віруючих прихожан та пропагувати релігію (ми знаємо такі жанри, як містерія, мораліте та міракль). Час минав, все змінювалося, театр набув нового розвитку, на світ народилися геніальні драматурги, актори, виникла режисура як напрямок, з’явилося кіно. Саме останньому ми завдячуємо появі “несправжнього” Христа, тобто створенню його образу. 

У 1905 році виходить перший німий повнометражний фільм “Життя і страсті Ісуса Христа”, де головним героєм є Син Божий. Реакція церкви була неоднозначною: з одного боку, це богохульство, а з іншого – тисячі глядачів відкривали для себе сакральне (світову літературу не враховуємо). У театрі також починається ера позитивного героя, кожен шукає свого Ісуса.

Одвічна тема хвилювала і народного артиста України Федора Стригуна, художнього керівника Національного театру ім. М. Заньковецької. І це не дивно, адже поставити виставу про Ісуса Христа – те ж саме, що написати Євангеліє, але власноруч. Це велика відповідальність і водночас велике щастя та благословення. Він здійснив мрію багатьох, адже “Ісус – син Бога живого” – це трепет душі, це емоції, що важко приховати, це неймовірна вистава, яку варто дивитися знову і знову.