У Музеї етнографії - шал паперової витинанки

Понад двадцять років минуло від часу, коли  у Львові організовували велику ретро­спективну виставку української витинанки. І тільки зараз ІІ всеукраїнською експозицією "Паперове мереживо українських художників", (яка відкрилася у Музеї етнографії та художнього промислу) на ширшу громадськість потвердили - цей вид мистецтва не лише не гине, а активно розвивається.

Властиво, подія, організатором якої (як і попередньої) став тепер уже доктор мистецтвознавства, голова Спілки критиків та мистецтвознавців Михайло Станкевич,  зібрала в межах експозиції  30 профе­сійних митців  не тільки зі Львова , а й з Києва, Ужгорода, Дніпропетровська, Черкас, Могилів-Подільського та інших міст України з єдиною метою - показати, що таке витинанка, яким є її коріння і що вона несе людям. Олена Турянська, Андрій Пушкарьов, Микола Теліженко та багато інших презентували нові грані української витинанки, коли вона перестає бути просто знаком, а переходить у площину образотворчого мистецтва.

Як наголосив на відкритті директор Львівського коледжу декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша, доктор мистецтвознавства Василь Откович йдеться навіть не про паперове мереживо як таке, а про карби духу, трансформовані із глибоким відчуттям народного кореня у високе мистецтво.

За словами аспірантки Київ­ського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені М. Бойчука і координатора виставки Олени Тихонюк, у життя кожного із творців витинанка прийшла власним шляхом. І координатору дуже залежало показати те, як художники висновують нитку народного мистецтва в професійне і якими є потенційні можливості цієї техніки. А можливості - величезні. Бо із моменту свого виникнення та розповсюдження витинанка  уже давно зробила крок від оздоби інтер'єру селянської хати у царину сучасного мистецтва.

"Пригадую, як витинали ми з сестрою, а мама потім прикрашала нашими роботами хату, - згадував на урочистості художник Василь Корчинський із Києва (до речі, учасник першої виставки витинанок у Львові). - Пам'ятаю, як жінки в моєму рідному селі брали ножиці і тяли - який прекрасний ритм, пластичні та плямові вирішення були у їхніх роботах! Я просто заздрю, як вони то робили, адже ніхто не брав від іншого взірців, а робили свої. Сьогодні українці усі грамотні, всі вміють читати, але усе ж втрачають те, що мали бабусі. А з тією втратою зникає і щось дуже важливе".

Аби зберегти надбання (зокрема в площині української витинанки), Василь Корчинський зараз готує великий проект, до якого уже долучилися 60 майстрів з України та кілька з-за кордону, а також 20 вітчизняних музеїв. Йдеться про потужне видання на 600 сторінках, яке міститиме п'ять розділів: українська витинанка до 1900 року; витинанка першої половини ХХ століття; другої половини ХХ століття; сучасна та дитяча, і яке буде макетуватися уже з нового року, та про велику ретроспективну виставку в столиці.