У бекерай-кав’ярні “Віденські булочки” можна оглянути виставку знимок Талії Раїник “#3”

Що для вас фотографія? Картка на пам’ять, ілюстрація до тексту чи книги, констатація факту... А для львівської фотохудожниці, мами двох чарівних дівчаток Талії Раїник фотографія – це чуттєво, щиро, глибоко... це – життя. “Я фотографую – я живу. А в житті кожен момент неповторний, особливо з дітьми. Вони завжди щирі, створюють настрій свята, – розповідає ця дивовижна жінка. – Тож для мене бути мамою – це розфарбувати своє життя, наповнити його сенсом і красою.”

Вже з цих слів відчувається увесь позитив і щастя, якими наповнений кожен день для Талії. Цими почуттями, як і іншими своїми емоціями та спостереженнями фотохудожниця ділиться з усіма довкола. Тепер вона це робить ще й з допомогою нової виставки робіт, на яку гостинно запрошує до 24 квітня (включно) у бекерай-кав’ярню “Віденські булочки”. Експозиція, до якої увійшло близько 20 кольорових і чорно-білих фото, сповнена яскравих барв і називається “#3”. “Чому #3? Бо це моя третя персональна виставка... Три – бо я і дві мої донечки, це щось нероздільне”, – пояснила Талія Раїник. А ще, зі слів авторки, вона народилась третього числа і ця цифра їй упродовж життя зустрічається лише в позитивних аспектах. “Взагалі виставка для мене – як день народження, або Новий рік... – веде далі фотохудожник. – Це такий своєрідний підсумок та аналіз діяльності. У своїй третій виставці я зібрала кращі, на мою думку, роботи за останній рік.”

Не знаю як інших, а мене приємно дивує легкість і щастя, яке випромінюють ці фото. Як їй вдається передати такі моменти, явити їх світові, зловити у відблисках сонця поміж наших сірих львівських буднів? Талія каже: все тому, що вона – наївна. “Ця категорична наївність дозволяє їй уникати нудотних художніх ефектів, засалених шаблонів, мелодраматичного пафосу чорно-білих рішень, однозначності меседжів, характерних для обраних фототем, – ділиться думками про роботи фотохудожниці архітектор Ліза Євсеєва. – Не тільки в знимках діток, але й цілком дорослих бородатих хлопців, у сімейних сюжетах їй вдається підстрибнути над площиною надокучливої буденності. З безпосередністю і невимушеністю вона долає рамки суто особистих історій і наштовхує на кінематографічну алюзію чи ностальгічну балачку в бік власного ч/б дитинства.”

Проте найбільш влучно, принаймні для мене, про ідею фотографування і фотографію для Талії Раїник  сказав фотограф, куратор фотоклубу “Ч/Б 5/5” Костя Смолянінов: “Художник творить як дихає, художниця – тим паче. Розказати іншим можна лише те, що сам добре знаєш і тільки про те, чим дихаєш. Аби сфотографувати дитину, потрібне ще більше занурення – треба бути дитиною. Талка Раїник не дивлячись на все, що з нею сталось і стається зараз – дитина, дитина з фотоапаратом. Фотки діток це не робота і не бізнес, це друге дихання, а може й перше. Набери повні легені повітря і затримай дихання, на хто довше – чуєш як б’ється твоє серце?”